Не можу вважати себе інклюзивним автором дефініції «Стратегічна корупція».
Але, без сумніву, актуальною для аналізу нашими безпековими структурами (а вони поки є — В.П. Горбулін свою справу робив на совість) мала б стати саме стратегічна корупція московії, як частина їх національної стратегії зміни політичного середовища у США, ЄС, на пострадянському просторі.
Практично в кожній європейській країні і по всьому світу, в державах, що представляють для Москви інтерес, присутня агентурна мережа з політиків і політичних сил, активістів та громадських діячів, які фінансуються і підтримуються Росією. Користуючись принципами демократії і свободою слова, промосковські агенти впливу відчувають себе там досить вільно і майже безперешкодно проводять деструктивні дії в інтересах РФ. Радує, що державники Європи нарешті усвідомили цю загрозу й шукають методів її зменшення. Так, ПАРЄ у у цьому 2021 р. ухвалила резолюцію, що закликає країни РЄ посилити законодавство щодо отримання пожертвувань політичними партіями та неурядовими організаціями, котрі беруть участь в політичному процесі, розширити поняття внесків на подарунки та послуги, а також позики.
На стан національної безпеки України стратегічна корупція московії впливає подвійно — окрім того, що наша держава була і є такою цільовою країною, де нині реалізується сценарій зміни політичного ландшафту, ми ще й втрачаємо підтримку стратегічних партнерів у тому числі й внаслідок московського корупційного впливу на них.
Шредеризація (корумпування) західних еліт — чи не головна причина відсутності дієвих санцій щодо путінізму, який руйнує західні демократії зсередини.
Найвірогідніше, саме на нашій країні споконвік і відпрацовувались механізми московського імперського впливу на усі сфери суспільного життя й на державні інституції. Адже РФ донатує в Україні все і всіх, що і хто може завдати нам шкоди. Це і вербування політиків, це і управління соціумом і контроль соцмереж через лідерів суспільної думки і блогерів, це і управління інформаційним полем через ЗМІ, це вербування прорадянських людей через соціальні мережі для створення будь-яких «республік» чи передачу ФСБ даних про пересування ВСУ, це й вербування агентів здійснення терактів.
Недавно про існування цієї стратегії відкрито розповів світу один з ідеологів московського імперіалізму й архітектор політики кремля щодо України Сурков у своїй праці «Долгоє государство Путіна».
На жаль, більшість наших політологів та безпекових теоретиків (про практиків не знаю) не звернули на її появу уваги, достойної її змісту (а може мені не попадалось). Адже саме у ній Сурков не лише охарактеризував усі владні системи московії — царизм, більшовизм й путінізм, як різні форми єдиної суспільної формації — московської імперії, але й розкрив механізми її вікової експансії.
До речі, так же свого часу світові лідери обійшли увагою вікопомну по своїх глобальних наслідках презентацію путіним свого бачення світопорядку на мюнхенській безпековій конференції 2007 року та не змогли оцінити наслідки врахування його позиції на саміті НАТО у 2008 році в Бухаресті, коли не надали ПДЧ нам та Грузії.
Нездатність лідерів країн-членів НАТО ухвалити рішення про надання ПДЧ Києву та Тбілісі тоді, переконала Москву у неготовності Альянсу розширити зону відповідальності на території, які дехто в Парижі та Берліні й досі вважає сферою впливу Росії.
Без сумніву, саме це й стало причиною нападу московії на останню, а вже відсутність їх реакції на цю агресію, причиною нападу й на Україну.
Ось квінтесенція національної експансіоністської стратегії московської імперії (мовою оригіналу):
«...сделанная в России политическая система пригодна не только для домашнего будущего, она явно имеет значительный экспортный потенциал, спрос на нее или на отдельные ее компоненты уже существует, ее опыт изучают и частично перенимают, ей подражают как правящие, так и оппозиционные группы во многих странах.
Чужеземные политики приписывают России вмешательство в выборы и референдумы по всей планете. В действительности, дело еще серьезнее – Россия вмешивается в их мозг, и они не знают, что делать с собственным измененным сознанием»
Що ж так ефективно впливає на мізки еліт, що вони враз стають так переконаними у перевазі, життєздатності і взірцевості політичної системи московії. Без сумніву, ця переконаність досягалась через тотальний підкуп (прямий і опосередкований) політиків, молоді, громадських інституцій, діячів культури, церкви, лідерів громадської думки.
І витоки цієї «соболиної дипломатії»- у московському царстві. Уже тоді на популярних західних гравюрах з'являється добре відоме зображення московського дипломата зі зв'язкою цінних шкурок. Своє нове дихання ця московська експансіоністська стратегія отримала в часи срср, коли радянські ЗМІ, виконуючи вказівки «керівної і спрямовуючої» сили країни — КПРС, активно обробляли свідомість міжнародної спільноти потоками брехливої інформації, метою якої було вихваляння комуністичного режиму в Радянському Союзі. Важливо, що ця пропаганда підкріплювалась матеріально — аж до повного утримання ідеологічно близьких держав, партій, «громадських» інституцій й рухів, у тому числі й глобальних.
Показовим є те, що платіжним засобом стратегічної корупції московини використовують якраз плоди експансії — загарбане в інших народів — сибірські скарби, український хліб, нині — нафту, газ й інші корисні копалини анексованих територій. Для чергових експансій.
Адже нині Кремль через свої спецслужби, витрачаючи мільярдні кошти, отримувані від експорту нафти, газу та інших природних багатств, а так само зброї та наркотичних засобів (героїн, кокаїн і т.д.) повністю забезпечує присутність своєї агентурної мережі по всьому світу.
То ж, маємо розуміти, що аналіз глобального характеру московської стратегічної корупції та пошук шляхів її нейтралізації, міжнародна співпраця з цих питань є одним із важливих аспектів безпекових інституцій.
Особливо у світлі призначення путіним куратором українських питань генерального директора Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ) Кіріла Дмітрієва.
Бо, видається так, що нам вже пора самим допомагати США та Європі боротись з московською стратегічною корупцією.
UPD. Аналітичний матеріал, що актуалізує тему
