27 липня – перший день, коли вступає в силу угода про перемир'я. Її було прийнято Тристоронньою контактною групою 22 липня.
Намагатимуся пояснити, чому політично важливо, щоб Україна декларувала свою відданість дипломатичному врегулюванню питання на Донбасі.
Основна причина – наразі немає причин, які вказували би на те, що Україна здатна вирішити проблему Донбасу у військовий спосіб.
«Шапками» закидати Росію не вдасться – система оборони нищилася багато років. У тому числі ймовірно «любими друзями» з оточення Свинарчука-Гладковського.
Міжнародна ситуація також є такою, де союзників немає. Володимиру Зеленському неможливо закинути те, що він проросійський. Він змушений діяти у тій реальній архітектурі міжнародної безпеки, яка є зараз. Нагадаю, що ми живемо у світі Брекзіту та кризи в Європейському Союзі. Живемо тоді, коли Дональд Трамп погрожує вивезти американські війська з Німеччини. Іншими словами – ми живемо тоді, коли у відповідь на наступ зі Сходу нам можуть висловити «глибоке занепокоєння». І саме в цих умовах, а не в якихось фантастичних, Президент приймає рішення.
Друга причина – російська дипломатія стежить за радикальними заявами української сторони. І жорсткі заяви можуть бути використані для подальшої легалізації в тому числі російської провокації. Щось подібне відбулося в серпні 2008 року, коли Російська Федерація розпочала наступ на Грузії, мотивуючи це діями Саакашвілі. Чи маємо ми сумніви, що маленька Грузія не хотіла протистояння з армією РФ? Ми – ні.
Третя причина – армія не місце для анархії. Критики Володимира Зеленського роблять наголос на тому, що відтепер будуть дисциплінарні стягнення за порушення режиму тиші: вогонь може бути відкритим тільки за наказом керівництва ЗСУ за умови наступу з боку ОРДЛО. Зачекайте, але дійсно наразі ми діємо у такій ситуації.
Меседж, який тиражують у форматі «Зеленському потрібен мир під вибори, а Путін хоче виглядати миротворцем» є звичайною маніпуляцією. Тема миру є ключовою уже цілих 6 років. І саме вона допомогла свого часу Петру Порошенку виграти вибори: в'їхати на Банкову на обіцянці зупинити війну за кілька тижнів.
Маніпуляцією є перекладання відповідальності за війну на Президента України. Крим анексувала Російська Федерація. Також у Кремлі приймалося рішення щодо окупації Луганської та Донецької областей. З великою армією та досвідом роботи в гарячих точках.
Таким чином, основною стратегією України в даному випадку може бути виконання міжнародних договорів і недопущення провокацій з боку Російської Федерації, глибоке вивчення грузинської історії гібридної війни та підняття економіки. Будь-які заяви про мілітарне відвоювання територій наразі не є реальними.
