Сучасний світ настільки взаємозв'язаний, що твердження про маргінальність або «нецікавість» якоїсь країни виглядає дуже сумнівним. Надзвичайно часто такі принизливі епітети використовуються щодо України, здебільшого її ж громадянами, які виконують роль або свідомих антиукраїнських провокаторів, або «корисних ідіотів» задля просування інтересів дуже зацікавлених в Україні іноземних держав. Можна з впевненістю такі твердження сприймати з точністю до навпаки, що гарантовано виключає помилку в оцінці.
Багато спостерігачів свого часу пророче стверджували, що анексія Росією українського Криму відкрила «скриньку Пандори». Ці твердження виглядали абстрактними аж до того часу, поки вчинена дія, тобто анексія, не отримала реального продовження в інших діях в інших місцях. Сьогодні такі підтвердження проявились як конкретні факти.
Нині є дві паралельні новини – наслідки української «Пандори».
Перша. У вівторок, 12 квітня заступник глави МЗС Росії С. Рябков, коментуючи направлення американських військових кораблів у Чорне море на тлі концентрації російських військ на кордонах України та в окупованому Криму, в умовах нагнітання антиукраїнської воєнної істерії в Росії, заявив: «Ми попереджаємо США, що їм краще триматися подалі від Криму, від нашого Чорноморського узбережжя. Це для їх же блага буде». Використовуючи примітивний прийом «перекладання з хворої голови на здорову» цей посадовець «прорік», що такі дії США є суто провокаційними заходами, і вони (США) перевіряють Росію на міцність, грають на нервах.
Таке пояснення підходить нинішній Росії як корові сідло. Міжнародні правові норми щодо Криму США не порушують, тому що це є територія України. Зачіпати кораблі США – це зовсім не те, що обстрілювати і таранити українські катери біля Керченської протоки. Залишається тільки погавкати, як песик на слона. Ну що ж, нехай тренуються. У недалекому майбутньому, очевидно, ще й прийдеться «гавкати» і на турецького слона. От тільки Туреччина не має, як США, обмежень що кількості кораблів, які можуть одночасно перебувати у Чорному морі. І навряд чи їй подобається російська ідея «непотолюваного авіаносця Крим», як і нещодавнє російське застереження щодо продажу Україні турецьких ударних безпілотників, що показали свою незаперечну ефективність у нещодавній карабахській війні.
Друга. Побудова Росією моста у міжнародній Керченській протоці, що фактично є фортифікаційною укріпленою лінією з єдиними воротами-проходом, стала грубим порушенням міжнародного морського права. Відсутність адекватної міжнародної реакції на цей факт не в останню чергу сприяло активізації морських претензій Китаю. Зокрема, в районі архіпелагу Сенкаку (спірна територія Японії і Китаю) у Східно-Китайському морі уже в цьому році китайські кораблі 13 разів заходили у територіальні води Японії. Китайський закон, який вступив у силу 1 лютого 2021 р. дозволяє береговій охороні відкривати вогонь по іноземних кораблях у спірних водах, які не підкоряються китайським правилам. Тобто Китай почав діяти односторонньо, на свою користь. До цього додалося насипання штучних островів і, відповідно, зміна морських кордонів та шельфу на користь Китаю. Під великим питанням й статус міжнародних проток біля китайських берегів. Можна спрогнозувати й подібні дії щодо спірних між Китаєм і В'єтнамом територій. Та й оманлива нинішня «ідилія» на російсько-китайському кордоні зовсім не відповідає новим китайським тенденціям. Просто Китай уміє вичікувати до слушних моментів.
У загалом розважальному фільмі «Дванадцять китайських знаків зодіаку» одна з сучасних героїнь висловлює великі претензії європейським нащадкам щодо того, що промислово розвинуті країни Англія і Франція, які вступили у другу китайську опіумну війну (1856 – 1860 рр.), напали на аграрну країну, знищили та пограбували її. «Це дуже болить сьогодні китайцям», – каже серйозно вона. Тобто, болять події, які відбувались 160 років тому! Це в стилі китайців, які мислять століттями. А з 1858 по 1915 рр., згідно з різними договорами, нав'язаними ослабленій маньчжурській династії Цін, було віддано Росії близько півтора мільйона квадратних кілометрів китайської території (дані China Daily). За аналогією – це також китайців дуже болить, але відкрито висловлюватися про це, мабуть ще не на часі.
У своїй міжнародній поведінці нинішня Росія дуже подібна на змію, яка кусає сама себе за хвіст. Якщо так хоче, нехай гризе саму себе. Але не нас, нам треба від неї відбитись.
