Почуваючись зобов'язаним «проставитись» до дня весни та жіноцтва, я по дорозі на роботу зайшов у фірмовий магазин «Рошен», традиційно купив торт «Вишня в шоколаді», отримав стандартне, але миле обслуговування і, петляючи як еквілібрист між пішоходами на тротуарі, поніс цінний пакунок для жіночої частини нашого невеликого колективу. Торт очікувано викликав зацікавлення пань, яким до надмірно округлих форм ще далеко. Але неочікувано, з крапелькою жіночої професійно-позірної зверхності прозвучало питання: «Петре Володимировичу, це ви його спекли?». На щастя я знайшовся: «Ні! Це спік Петро Олексійович!». Така відповідь викликала доброзичливі посмішки і сприяла доброму гуморові усіх присутніх.
Якось так складається, що ідилії у нашому житті тривають недовго. І в наші відносини з продукцією «Рошен» була влита «ложка дьогтю», точніше – був запресований тарган у печиво «До кави». «Ну й що з того?! – резонно скажете ви. – Це не перший і не останній раз, таке може бути у будь-якій продукції будь-якої іншої фірми. Залазять всюди оті меткі зарази – важко їх проконтролювати. Можливо це був навіть один тарган на мільйон печеньок».
Не смію цьому перечити! Однак цей злощасний тарган чомусь намалював в уяві політичну картину «Порошенко і таргани». Ні, не ті вусаті бестії, а люди-таргани, які неодмінно обліплюють будь-якого лідера в будь-якій «смачній» сфері, щоб тихенько й з насолодою цмакати крихтами та шматочками побільше зі стола лідера, щонайкраще – за його спиною. Навіть й під час війни. А що ж лідер??? На це питання здатен дати собі відповідь кожен й щодо кожного лідера. Треба лише не лінуватися та трохи попрацювати сірою речовиною головного мозку.
Смішний печеньковий поштовх – і через балаганний хаос сьогодення якось само собою почали проступати елементи бачення того, а що ж власне було і є дійсно важливим, що ж насправді визначало і визначає безрадісні умови нашого життя. Дуже дивно, але виглядає так, що це є «СЦЕНА»... Не театральна, а квазі-політична...
Політтехнологічний проект «Сцена» успішно запровадили ще під час Помаранчевої революції. Він виявився надзвичайно вдалим для кар'єр політиків. В політичному ж контексті для населення – танцювально-протестним, веселим, добрим, співчутливо-підтримуючим, якимось дитячо-наївним, а значить й приємним. Боротьба за владу була представлена як сценічна битва без крові. Однак уже з самого початку Революції гідності через жорстке протистояння, про політичну ідилію для протестувальників не могло бути й мови.
Але «Сцена» збереглася! Навіть дієві особи на ній не надто помінялися. Відмінним було лише те, що хтось використав цю політичну технологію краще, а хтось – гірше. Просто провальним виявився політичний вихід Тимошенко і дуже успішним став вихід Порошенка. Через вчасну політтехнологічну постановку «Вождь на грейдері» Порошенко моментально «вибухнув» популярністю і випередив інших, які змушені були з цим змиритись і погодитись на меншу владу. Дрібнішими, але не менш яскравими проявами результативності політтехнології «Сцени» стали: поява «Сотника Парасюка» (як пройшов не одне кільце охорони до головного майданного мікрофона – загадка) і «козака Гаврилюка» (як його побив «Беркут» без синців і розпухлого обличчя, як у журналістки Чорновол – загадка). Обидва згодом стали народними депутатами.
І саме тут стає зрозумілішою сама суть формування тодішньої влади. Це, як і в попередній раз, не була влада майдану. Ця влада вдруге стала виключно владою «Сцени» майдану, тобто не результатом народного протесту, а політтехнологічним продуктом. Тоді ж й вдруге був проведений поділ: народ із своєю гідністю – на одній стороні; влада «Сцени» із своїми особистими та корпоративними інтересами і реальними важелями впливу – на іншій. «Сцена» перетворилась на закриту політичну «сімейну упаковку» лідера, мінливе корпоративне середовища, об'єднане власними, не державними інтересами. Як це іноді буває у сім'ї, у цій «упаковці» час він часу хтось безпечно для лідера чудив, трохи його дразнив, але не становив для нього реальної конкуренції. Лідер заколисувався на владній вершині, брав арбітражну участь у вирішенні дійсно реальних політичних справ, які без участі народу перетворились на «тьорки» між наближеними і зацікавленими зі сторони «ходаками».
У конкуренції є закономірність: той, хто програв, у майбутньому використовує технологію переможця, удосконаливши і посиливши її, щоб перемогти. І от кимось відібрані і найняті, дуже розумні (очевидно, що й дуже дорогі) політтехнологи, зробили ставку на професіоналів сцени – багатолітніх улюбленців публіки. Вони тихенько й непомітно втулили кіношно-телевізійний майдан практично у кожне помешкання, підготувавши потрібну основу для сприйняття віртуальної реальності за реальність дійсну. У потрібний, прогнозований час відкрили віртуальні шлюзи і приголомшили небаченим уже реальним рейтингом Зеленського, який згодом був використаний для отримання контролю у законодавчій і виконавчій гілках влади. Політтехнологія «броньовика – БТРа – грейдера» стала минулим. Було сказано кардинально нове слово у застосуванні політтехнолігії «Сцени».
Проте навіть кардинально новий підхід не в стані змінити недемократичну суть обманливої політтехнології «Сцени». Це насправді ще більше відчужило народ від реальної влади. Зеленський, незважаючи на значно більші повноваження у гілках влади, наростаючими темпами повторює шлях Порошенка. Порошенко був обраний президентом з результатом 54,7 % голосів; програв наступні вибори, маючи (округлено) 25 % голосів; сьогоднішній його рейтинг – 13,9 % (зменшення за 7 років у 3,9 рази). Зеленський був обраний президентом з результатом (округлено) 73 % голосів; нинішній його рейтинг – 24,7 % (зменшення за 2 роки у 3 рази). Сьогодні виглядає, що на майбутніх виборах Порошенко зацікавлений у конкуренті Зеленському, а Зеленський, не виключено, що у Порошенкові, або у комусь іншому з іще нижчим рейтингом.
Я особисто зацікавлений у реальному лідері реальної політики, а не у тих, хто політично і матеріально може існувати лише в лоні політтехнології «Сцени», чи подібних до неї політтехнологій.
Необережно покладаючись на розрекламовану якість продукції фірми «Рошен», таргана я усе-таки ненароком розкусив. Це, скажу я вам, не був коньячний присмак. Нічого подібного ні до «Курвуаз'є», ні до «Мартеля», ні навіть до закарпатської «Тиси» в пузатій пляшці. Це був смак істоти, яка вмить псує усе добре, до чого торкається. А якщо «тарганів» багато, то, незаперечно, зжеруть все, що зможуть і перепсують усім усе, до чого дотягнуться. В напруженні відкриваю наступну з куплених про запас пачку печива, прискіпливо оглядаю кожне, тому що моя довіра уже знищена тарганом. Тепер зовсім не впевнений, що коли-небудь буду щось купляти з рошенівської продукції.
А вашу сучасну політичну продукцію, Петре Олексійовичу, через багатство в минулому та й нинішнє різноманіття «тарганного» світу навколо вас же, усуваю з своїх пріоритетів. Вашу ж політичну продукцію, Володимире Олександровичу, я не бачу. Тарганів навколо вас бачу, а систематичної реальної політики в моїх і таких громадян як я інтересах – ні. Це зовсім не прояв непомірних амбіцій однієї особи. Це – манюсінький штрих, сподіваюся міцніючої у суспільстві, тенденції. Лідери, не робіть ставки на «тарганів»! Зробіть ставку на людей, допоки ще дозволяє електоральне поле. А там появляються нові, не слабенькі гравці, такі як Данілов, посол Мельник. Та й сумнівно, що Разумков така уже й залежна фігура.
Я не володію інсайдерською інформацією про цих і подібних до них політиків, тому можу помилятися. Проте навіть якщо я й помиляюсь у прізвищах, то не помиляюсь у суті людей, які потрібні державі Україна, мені і таким як я. Політик, який врахуєте уроки минулого, струсить «тарганів», має шанс стати дійсно загальнонаціональним лідером. Той, хто піддасться спокусі політтехнології «Сцени», стане черговим обманщиком, яких й так уже надмір.
Кондитер Порошенко не розгромно програв актору-коміку Зеленському. Він катастрофічно програв народу через те, що помилково встановив чергу наших (народу) і своїх інтересів! Зовсім не виглядає на те, що й Зеленський щось тут поміняв. А відтак й не видно реального загальнонаціонального лідера.
Поки-що не видно...
