Читаю матеріали про Киву та його дисертанство і не знаходжу в авторів жодного співчуття чи хоча б розуміння того, що ж відбувається з чоловіком. Ну хоча б хтось один написав романтичний вислів на кшталт: «Вітаю із вступом на скрижалі науки!». З «скрижалями», зрозуміло, був би перебір, а от слово «вступ» є точним. Незаперечно, що Кива вступив, але у що? І тут потрібно надати йому допомогу, хоча б у найголовнішому, застерегти від ризиків.
Наприклад, прийде Ілько на захист і, не виключено, що вперше попаде у незвичне середовище, в якому звучать нечувані ним раніше словосполучення та ще й академічною українською мовою. У нього ж почнеться розрив понятійного шаблона. Обов'язково ж вимовить голова спецради чотири слова: «Шановний здобувач наукового ступеня!». І як тут бути, коли один член спецради зразу ж втупиться в одну незмінну точку на столі, інший – так витріщиться на гілку дерева за вікном, ніби на ній підвішена банка чорної ікри, третій – всуне ніс у якусь грубезну книжку, що тільки кінчики червоних вух буде видно. І в усіх спецрадівців буде класичний вираз обличчя Штірліца під час розмови з Мюллером у підвальній камері тюрми гестапо.
Якщо члени спецради пов'язані стриманістю в силу протокольних правил поведінки на засіданні, то журналісти і інші роззяви, які можуть прийти на це засідання, є людьми значно вільнішими. Якщо вони почують примірювання до Киви слова «шановний здобувач наукового ступеня», то реакції у стилі «БУ – А – ГА – ГА!» в перемішку з мелодійнішим «ХА – ХА – ХА!» не минути.
Ілько має бути стійким і непохитним у ситуації, коли спецрада – одні Штірліци, а публіка – одні вороги ОПЗЖ. Але зовнішня допомога йому тут усе-таки знадобиться. ОПЗЖ, зрозуміло, допомогти не здатна. Тому мусите, Ілля Володимировичу, тимчасово перепрофілювати з десяток своїх пацанів для виконання незвичних для них ролей. Це буде непросто, але якщо постараєтесь, то дивись й вийде... По-перше, одягніть хоча б кожному третьому на ніс рогові окуляри. Це дещо закамуфлює їхні вирази обличчя. «Круті» окуляри охоронців категорично не годяться. Підходять лише ті, які можна знайти у пенсіонерів або на барахолках. По-друге, забороніть своїм пацанам одягати спортивний одяг і сідати навпочіпки в залі як на підлозі, так і на стільцях. По-третє, нехай хоча б третина пацанів одягне сорочки під піджаки, а також краватки, бажано тридцятирічної давнини. Лише після таких маніпуляцій ваші люди хоч трохи набудуть подібного до нинішніх інтелігентів зовнішнього вигляду і не будуть надто «кидатися в очі».
А от для того, щоб у ваших же інтересах діяла ваша ж «громадська група підтримки» як противага іншим громадським недоброзичливцям і журналістам, мусите трохи потратитись. Треба, щоб кожен з них, як спецназівець на ворожій території, мав у вусі непомітний мікрофон і точно виконував ті команди, які почує. Простий і дешевий спосіб – підніманням плакатів з відповідними написами перед носами пацанів – тут не годиться. По-перше, це помітять журналісти і дуже зрадіють такому повороту подій. По-друге, ті з пацанів, хто читає по складах, можуть не встигнути прочитати текст, не будуть знати що робити і можуть встругнути щось не те. І, по-третє, ті, що не вміють читати, будуть перепитувати сусідів та заважати перебігу акції.
Щоб закріпити організаційний успіх, окрім зовнішньої – від публіки – мусите забезпечити ще й внутрішню – від спецради – підтримку. Тут, просто незамінним, стає Рабінович. Нехай він візьме на себе роль неофіційного опонента. Втілюватися він добре вміє, говорить із запалом, довго, ні про що – тому може у потрібний момент заговорити будь яку проблему. Тільки забороніть йому співати «Вставай, страна огромная!», бо як це підхоплять ваші пацани у залі, то захист перетвориться на травневий мітинг ОПЗЖ.
Пам'ятайте, Ілля Володимировичу, ще Ленін казав: «Дайте нам організацію революціонерів – і ми перевернемо Росію!». Їм дали – вони перевернули. І не тільки Росію. Тому добра організація – основа успіху. На захисті вам мають ставити питання. Візьміть ініціативу в свої руки, заготуйте питання наперед і роздайте толерантним особам. Але пам'ятайте, що оці учені типи – це не прогнозовані депутати Верховної ради. Вони слово в слово питання не зачитають, а обов'язково представлять його у своїй інтерпретації – і це може збити вас з толку. Тому пронумеруйте – ні, не вчених, а питання. Потім – посадіть когось ближче до трибуни, щоб він міг на пальцях показувати вам номер питання, на яке потрібно зачитати відповідь. Але забороніть йому тикати дулі в напрямку супротивників, тому що це зіб'є вас. Тоді процес «питання – відповідь» стане просто замилуванням, чи замиленням – «какая разница?».
Дуже важливо, Ілля Володимирович, щоб ви переналаштували свою щелепу. Не так, як ви подумали – ніяких ударів і ніякого скручування! Ви ж маєте справу з наукою! Незвичні для вас словосполучення «Вельмишановний голово спеціалізованої вченої ради!», «Шановні члени спеціалізованої вченої ради!», «Поважний докторе наук з державного управління, професоре!» і тому подібні ви повинні вимовляти чітко, поважливо, з крихіткою пієтету (якщо вам не знайомі деякі слова, використані у цій статті – загляньте у тлумачний словник).
Також гарно, зі смаком одягніться на захист. Зовсім не в те, що ви натягуєте на себе, коли йдете у Верховну раду. Вушанку з зірочкою також брати не потрібно. Здобувач наукового ступеня у вашому випадку має бути подібним до нареченого – урочистий і трохи пришелепкуватий від нерозуміння того, а навіщо йому усе це потрібно! Таким виглядом, можливо, ви й справите потрібне враження на жіночу частину спецради. Але занадто не обнадіюйтесь! Нехай вас не вводить в оману їх витончена жіночість – і навіть в уяві категорично не смійте активізувати свою частину нижче пояса, тому що по ній і влуплять. Жінки в науці державного управління – це такі милі науковиці-вовчиці, які з чарівною посмішкою вмить можуть схрумати здобувача наукового ступеня, і він навіть не зрозуміє, а що власне відбулося. Можете отримати такий когнітивний дисонанс (це протилежність між тим, як милі пані виглядають і тим, що вони роблять), після якого десь глибоко заховається і довго не буде появлятися те, нижче пояса, яке ви так полюбляєте чухати.
Загалом же, зв'язавшись з книжною наукою, треба пам'ятати слова Великого Каменяра:
Книги – морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Каменяр, Ілля Володимировичу, це не муляр з сусідньої новобудови. Це – наш Іван Франко. Тільки не переплутайте його з іспанським генералом ФрАнко. А якщо не знаєте, хто ці двоє, то, знову ж таки, зверніться до Рабіновича. Він повинен ще щось пам'ятати із шкільної програми 50-річної давнини. Слова древніх пісень пам'ятає ж...
Отже, пірнайте в глибину науки, Ілля Володимировичу! Пірнайте, пірнайте аж до дна!
Не усі ж з глибин випливають...
