Останніми днями небайдужу і навіть трохи байдужу громадськість України вразила новина: «Кива прагне стати кандидатом наук з державного управління». Ну прагне чоловік – то й що з того? Він й так де-факто займається державним управлінням і робить це так, як наказують. Іноді виглядає, що його, бідолагу, в це управління вштовхнули. Може він цього й не хотів – звідки нам знати? А тут сказали зверху щось на кшталт: «Иллюша – надо! Наш железобетонный электорат тебя поддержит! И сам ты в обиде не останешься!». Та й яка зрештою різниця, буде чи не буде у його візитці ще один рядок: «кандидат наук з державного управління». Усі й так знають, що Кива – це Кива і ні з ким іншим його переплутами неможливо. Можна до його бажання щодо кандидата наук поставитися й з певним розумінням. Ну, якщо колись в 90-х ознакою «пацанов конкретных» була «цепура» на шиї, то чому тепер для них же – перетворених у сидячих в Києві «під куполом» чи під «кришею» (хотілося б, звичайно, щоб «під ковпаком») типів – не може бути ознакою «конкретности» рядок візитки «кандидат наук з державного управління»? «Цепура» — це звичайна мішура, а кандидат наук – це таки щось серйозніше, поважніше, цивілізованіше...
«Неув'язочка» ж у тому, що кандидат наук – це наукових ступінь, тобто науковий рівень, на який піднімається особа, стаючи ученим. А словосполучення «Кива – учений» звучить досить дивно навіть й в нинішніх умовах, коли уже звично перебувати у стані постійного шоку від алогічних дій можновладців. Хоч чого ж й тут дивуватися? Нещодавно, оцінюючи інтелектуальний рівень декого із знайомих, я негарно зауважив, що його розуміння «на рівні плінтуса». І почув просто геніальну відповідь: «Плінтуси сьогодні високі!». І дійсно – ой і високі ж...
Не хочу негарно думати про Іллю Володимировича. Створений йому у мас-медіа імідж може й не відповідати дійсності. А якщо його особистість багатогранна? Він же іде в науку, де діє принцип сумніву. Коли сумніваєшся, то маєш шанс побачити і осмислити новизну, тобто зреалізувати науковий підхід до явища. Цікаво, як би прокоментував Ілля Володимирович щойно написане мною...
Але – до суті. Про науковця говорять його роботи. Треба проаналізувати наукову новизну, яку містять доробки автора. Однак це завдання наразі виявилося не простим. На сайті спеціалізованої вченої ради Д26.891.02 (http://ipk.edu.ua/spetsializovana-vchena-rada-d-26-891-02_/), яка створена для захисту ДОКТОРСЬКИХ дисертацій (хоч має, зрозуміло, й право розглядати кандидатські) ще немає інформації про дату захисту здобувача наукового ступеня кандидата наук з державного управління Киви І. В. А така інформація невдовзі, після оголошення МОН України, повинна появитися. Відповідно до правил публічності, спецрада має розмістити автореферат і дисертацію у pdf – форматі. Не важко спрогнозувати інтенсивне відвідування вищезазначеного сайту і вивчення змісту наукового доробку здобувача. Та й увага ЗМІ до спецради прогнозується неабияка. Сам же захист – публічний, загальнодоступний, тобто приходити на засідання і брати участь у захисті (наприклад, ставити питання) має право будь-хто. Щось мені підказує, що будуть очікування не стільки захисту, скільки шоу... Не піддавайтесь, Ілля Володимирович! Науковий шлях – він, холера, тернистий...
Дивно, але за ключовими словами пошуку в GOOGLE «Кива І. В. автореферат pdf» та «Кива І. В. дисертація pdf» знайти нічого не вдається. Не пощастило щось відшукати й за пошуковими словами «Кива І. В. тези pdf». А шкода, тому що здобувач наукового ступеня повинен апробувати три-чотири рази свої наукові здобутки перед науковою спільнотою на наукових конференціях, що й відображається у відповідних тезах доповідей. Надзвичайно було б цікаво послухати, як Ілля Володимирович обґрунтовує актуальність, розкриває суть важливого елемента чи елементів предмету дослідження, які робить висновки і які пропонує практичні рекомендації для удосконалення державного управління. Сподіваюсь, що хтось з науковців усе-таки мав честь такого спілкування, хоча б в ZOOM – режимі.
І ось – диво. Недаремно кажуть, що «хто шукає – той знаходить». За пошуковими словами «Кива І. В. стаття pdf» відкрилась стаття «Основи еволюційного вивчення впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності» (Журнал «Право та державне управління» за 2020 рік, № 4, с. 217-221; http://www.pdu-journal.kpu.zp.ua/archive/4_2020/32.pdf). Займаючись більше 35 років наукою, я переконався що далеко не все знаю. От і термін «еволюційне вивчення» зустрівся мені вперше. Можливо, це й є новизна... Хоча, за аналогією, якщо є «еволюційне вивчення», то й повинно бути «революційне вивчення». Якщо це так, то дуже-дуже шкода. Адже здобувач зрадив самій своїй суті – Кива має революційний імідж. Еволюція – це не його! Той, хто зіштовхнув його з революційного шляху, взяв на себе великий науковий гріх.
Те, що написано у цій статті, заслуговує особливої уваги. Якщо у Іллі Володимировича після уважного аналізу написаного виникне бажання надавати консультантам, які мають стосунок до опублікованого матеріалу, я його зрозумію і щиро підтримаю. Зрозумійте й підтримайте й ви! І ось чому! Лише деякі моменти: в анотації говориться про період Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (1918 р.), з цього періоду й починається виклад основного матеріалу. А у висновку – цитую: «...в стародавньому світі (це стародавня Греція, Рим, країни Стародавнього Сходу!!!) взаємодія громадського сектору з представниками правоохоронних органів...» і далі по тексту. Той, хто це написав, «не дружить» ні з історією, ні з простою логікою.
Як на мене, вишенькою на торті цієї статті є наступне (даруйте за довгу цитату, але це того варте): «...особливої уваги заслуговувала організація комсомольських штабів, яка була запропонована Центральним комітетом Комуністичної партії України. Формування таких штабів було здійснено з метою продовження боротьби з порушеннями громадського порядку. Окрім цього, пропонувалось запровадити громадський патруль і комсомольські пости по всій території країни. Функція громадських патрулів полягала в нагляді за дотриманням правопорядку на відведених їм територіях. Такі комсомольські формування, зокрема громадські патрулі, комсомольські штаби й комсомольські пости, в позитивному контексті вплинули на розвиток контролю громадського сектора за діяльністю представників правоохоронних органів, а також на розвиток правосвідомості громадян» (с. 20). Щоб комсомольці контролювали представників правоохоронних органів і правосвідомість громадян – ну це вже явний перебір навіть як для ідеологічних статей радянського часу... Якби тоді Кива таке написав, то його б негайно викликали «старшие товарищи» у відповідний райком компартії, нагадали б, що вони є «керівною і спрямовуючою силою», переконливо доказали б, що комсомол – це «лише помічник і бойовий резерв» партії. А щоб більше не висовувався з дурними заявами – боляче надавали б для закріплення роз'ясненого по улюбленій вушанці Іллі Володимировича.
І найголовніше по цій статті. Вона написана на історичну тематику, тобто для спеціальності 25.00.01 – теорія та історія державного управління, а в назві дисертації і в розміщеному міністерському оголошенні вказується на іншу спеціальність – 25.00.02 – механізми державного управління. Тобто стаття не відповідає спеціальності. Сподіваюся, що ця злощасна стаття, яка мені попалася, була лише невдалою «пробою пера» Іллі Володимировича, з якої він зробив правильні висновки. На жаль, інших статей, в яких автором був би вказаний Кива І. В., я не зайшов. Можливо, більше про науковий доробок Іллі Володимировича знають його колеги по навчанню, адже він позиціонується як аспірант кафедри публічного адміністрування Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад „Міжрегіональна Академія управління персоналом“.
Хто знайомий із сьогоднішньою ситуацією про процедури захисту і кандидатських, і докторських дисертацій, той розуміє, що зараз має місце явище „застрибування в останній вагон останнього поїзда“. Старі, роками усталені правила, поступаються місцем новим правилам, за якими Кива І. В. міг би стати не якимось там „кандидатом наук з державного управління“, а аж „доктором філософії“ (PhD)! Але для цього він мав би опублікувати хоча б одну статтю у науковому журналі, що зареєстрований у Scopus (тобто має міжнародне визнання) і пройти низку інших ускладнених процедур.
А що, Ілля Володимирович, може усе-таки напружитесь і „втрете носа“ критиканам, перестрибнувши на наукову платформу PhD „нового поїзда“?
