Людина – це така істота, яка вимагає, щоб усе навколо неї було ідеальним, але як користь для неї ж самої. В реальності так не буває практично ніколи. Тим не менше, є певні сфери людської діяльності, які самим своїм існуванням націлені на творення якогось ідеалу. До них й належить наука – сфера вічного сумніву в існуючих знаннях і постійний пошук знань нових. Без цих двох елементів науки не існує. Хто це розуміє і здатен творити новизну за таких обставин, той і є ученим. Тобто учений – особа НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ. Без наукової творчості немає ні науки, ні науковців. Хоч можуть бути наукові ступені, і багато...
Людина з науковим складом розуму у будь-якій сфері дійсно є особливою, тому що таких людей завжди мало, часом – одиниці. До них й ставлення у суспільстві особливе. І саме таке ставлення й приваблює численних пройдисвітів та нездар, що прикриваючись науковим антуражем, отримують численні незаслужені преференції і вигоди, «підминають» під свої егоїстичні інтереси наукові доробки інших, формалізують відносини так, щоб ніхто із справжніх талантів не зміг подолати штучно створених і недешевих бюрократичних бар'єрів, піднятися над «сірістю в наукових погонах» та показати усю фальш фейкових «наукових світил». Фейкові учені можуть випродукувати лише «не за так» фейкову «науку».
Тема кандидатської дисертації Киви: «Механізми впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності (на прикладі країн ЄС та України)». Як може громадянське суспільство впливати на державне регулювання правоохоронної діяльності???!!! Адже «державне регулювання» — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава одноосібно (САМА!) встановлює вимоги (щодо економіки, щодо ринку, щодо цін, у сфері правоохоронної діяльності тощо). Держава регулює те і у тих сферах та у тих межах, де і як це вважається необхідним, виходячи з державної політики. У інших сферах – держава управляє, тобто дає певну управлінську свободу вибору. Нерозуміння цього є нерозумінням суті державного управління взагалі...
Кива міг би тут проконсультуватися навіть у будь-якого сантехніка, який встановлює, наприклад, терморегулятор на батареї опалення. І сантехнік міг би йому пояснити, що регулювання – це дія у наперед визначених межах: від і до... Але серед Кивиних наукових консультантів сантехніків, як видно, не виявилося.
Те ж саме стосується й підходів до поняття «правоохоронна діяльність». Це – державна (НЕ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА) правомірна (ВІДПОВІДНО ДО УЖЕ ВСТАНОВЛЕНИХ НОРМ ПРАВА, тобто правил, які встановила держава) діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей (А НЕ НАВПАКИ) з боку уповноваженої державою (А НЕ ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ) посадової особи.
Не може здійснюватись дослідження у науці державного управління того, чого в самому державному управлінні не існує. Чи усе-таки може??!! Тоді, хто є ці «наукові генії» — консультанти Киви? Про них говорить текст автореферату.
Ось лише дещо з нього. Стор. 1 – «Недаремно кажуть (хто каже – як на мене, то це улюблений вислів Віктора Януковича), що існування „європейської моделі правоохоронних органів“ (такої моделі не існує, тому що є суттєві відмінності між моделями різних європейських країн) у країнах Європи (а де ця модель ще може бути – в Азії?) є, в першу чергу (а що у другу чергу?), суспільно-політичним надбанням суспільства». Вислови дійсно «закручено-геніальні» і потребують психіатричної експертизи, до речі як і підпис Киви... Далі в суть сказаного у тексті автореферату рекомендую особливо не вчитуватись, щоб уберегтися від шокового стану.
Найголовніше – наукова новизна. В авторефераті написано, що вперше «розроблено та науково обґрунтовано концептуальну модель впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності» (стор. 4) – те, заради чого й написана ця робота. На стор. 13 навіть є рисунок нібито цієї моделі. Однак, це не рисунок, а таблиця, в якій описані якісь дев'ять функцій, а це зовсім не модель. Модель – це відтворення цілісної конструкції (структури та функціональних складових у їх взаємодії), яка повинна імітувати, тобто змоделювати (об'ємно, наочно показати) увесь процес в комплексі. Ну тут уже Кива міг би й сам додуматися, що консультанти його підставили. У дитинстві він же грався моделями якихось машинок і на підлозі імітував їх рух нібито по дорозі, чи по пересіченій місцевості, якою могла бути ковдра на ліжку.
Ну що ж, панове, «гаплик» до нас дійсно «підкрався непомітно». Ви у цьому легко переконаєтесь, якщо прочитаєте (стор. 5), що результати дисертаційного дослідження Киви реалізовані в практичній діяльності громадської організації «Всеукраїнська Асамблея ДОКТОРІВ наук з державного управління» (довідка про впровадження № 4/9, від 25.09.2020 р.); Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності (довідка про впровадження № 04-27/12-2021/18777, від 25.01.2021 р.); Офісу Генерального прокурора (довідка про впровадження № 09/4-12вих-21, від 01.02.2021). О, свят..., свят...!!!
Тому, шановні журналісти «Української правди» й інших не прокивівських видань, не ображайтесь, що три представники «громадянського суспільства» у чорній формі без розпізнавальних знаків з масками на обличчі (слава COVID-19!) в державній установі (де вони не мають жодних повноважень!) не пропустили вас на захист дисертації (норму про публічність захисту – в сторону!). Це якраз і є практичний прояв механізму впливу громадянського суспільства в особі потрібних «братків» під прикриттям дотримання санітарних норм і охорони особи народного депутата (яким Кива на захисті юридично не є). Тобто, частина потрібного «громадянського суспільства» впливає на потрібну комусь, хоч уже врегульовану правом сферу правоохоронної діяльності (встановлені норми правового регулювання – в сторону!) так, як це вигідно окремій особі/особам. Ось про це Кива дійсно міг би написати щось цікаве. Якби, звичайно, умів...
А нам залишається трохи пошуміти, висловити своє «фе!». Ми навіть не можемо «проголосувати ногами», як це зробили шестеро членів спеціалізованої вченої ради (із повного складу 19 осіб були присутні 13). За період 1998 – 2018 рр. кандидатами наук з державного управління в Україні стали 1828 осіб. З них: у 1998 – 4; 1999 – 9; 2000 – 6. Але у 2016 – 114; 2017 – 118; 2018 – 120. Як видно, число кандидатів постійно зростає і вони представляють дуже різні політичні сили. Не сумніваюсь в тому, що в українському політикумі ніхто не хоче, щоб випадок Киви став загрозливим прецедентом для його «папередніков».
«Ось такі діла, малята...».
В застійні часи була совкова приказка: «Ученым можешь ты не быть, но кандидатом быть обязан!». Це давало можливість поставити формальну «галочку» у персональному складі кафедри, а самому кандидату отримати право на «хлібну карточку», тобто непогану зарплату. Таких «учених» називали «кандидайлами». Ні в науці, ні в навчанні вони нічого особливого зробити не могли. Головне, щоб не дуже шкодили. Згодом число таких осіб зростало й появилась інша приказка: «Ученье – свет! А ученых – тьма!».
Видається, що в нас уже морок.
