1. Росії немає сенсу розпочинати війну. Війна нею уже розпочата і триває досить давно. Росія може її лише активізовувати у зручні для неї моменти та у корисних для неї формах, в тому числі й у вигляді військових операцій вторгнення.
Завдання України. Перехоплювати ініціативу, а не реагувати на явища, що стали доконаними фактами. Пасивність України корисна для Росії і смертельно небезпечна для України.
2. Війна Росії проти України не є конвенційною, тобто традиційною. Вона здійснюється у формі спеціальної політичної операції в руслі російської регіональної геополітики, завданням якої є домінування у Східній Європі і, з допомогою цього, вплив на всю Європу загалом. Тому Україна для Росії є і метою, і засобом. Особистість російського лідера впливає на характер і перебіг цієї операції, але зміна лідера не змінює її суть і мету. Для України це означає в кінцевому підсумку її ліквідація як держави, підкорення населення і його геноцид (у найкращому випадку це може стосуватися частини населення). Про таку перспективу прямо сказано в останніх заявах російських ДЕРЖАВНИХ, не маргінальних (!!) діячів.
Завдання України. Перетворення держави у міцний воєнний табір довготривалої гібридної війни. Іншого шляху просто немає.
3. Досягнення загальної мети російської регіональної геополітики забезпечується реалізацією багатьох окремих спеціальних політичних операцій, кожна з яких має своє завдання, але усі вони пов'язані єдиною логікою і спільною метою:
а) підтримка приходу до влади явно слабких українських політиків з метою внутрішнього ослаблення держави; паралельно з цим відбувались не розкриті або незрозумілі для загалу вбивства чи смерті сильних українських діячів (Вадим Гетьман, В'ячеслав Чорновіл, Георгій Кірпа та ін.);
б) спецоперація підпорядкування із наступною ліквідацією глави Української держави як загальнонаціонального лідера:
1-й етап: підтримка, а потім, по суті «здача» проросійських Президентів України, зокрема:
- Леонід Кучма прийшов до влади як проросійська політична фігура, а після набуття ним політичної ваги отримав «проблему з островом Тузла»; не випадково, а як застереження під його авторством вийшла книжка «Україна не Росія» (спочатку видана російською мовою у 2003 р. !!!) в московському видавництві «Время»; українською мовою вийшла у 2004 р.);
- Віктор Янукович, що сприяв розповсюдженню на всю Україну деструктивної, антиукраїнської і антидержавної, напівкримінальної системи управління дотаційно-депресивного регіону; забезпечив підписання антидержавних т. зв. «Харківських угод» (сьогодні ці дії перебувають у стадії судового розгляду на предмет державної зради); фактична не підтримка Росією влади Януковича після підписання ним угоди з трьома опозиційними лідерами (Кличко, Яценюк, Тягнибок), що відбулось 21 лютого 2014 р.; показово, що дата початку операції за т. зв. «повернення Криму» на відповідній медалі Росії – 20 лютого 2014 р.;
2-й етап: багаторічна підготовка і поетапне проведення спецоперації з передачі фактичної влади, умовно, «наміснику Малоросії» В. Медведчуку; характерним свідченням є, наприклад те, що у 2012 р. після майже чотирьохгодинного очікування Путіна, його розмова віч-на-віч з Януковичем тривала 20 хв.; в той же день декілька годин Путін провів із Медведчуком у його кримській резиденції; цим ясно була показана перспектива підтримки Росією конкретного лідера в Україні;
в) спецоперації з протиставлення українських регіонів і територій; розпочались вони з політичного районування України на «Схід – Центр – Захід» і «підкиданням» цієї ідеї амбітним та безпринципним українським політичним лідерам, що прагнули на тривалий час закріпити за собою ці регіони як свої політичні вотчини; мета спецоперації – політичне подрібнення, розкол і ускладненість домовленостей загальнонаціонального характеру; сьогодні, через децентралізацію, розгортаються дуже небезпечні локальні спецоперації, в яких абсолютизується регіональна і територіальна специфіка.
Завдання України: 1. Безумовна, спільна підтримка загальнонаціонального лідера в протидії гібридній війні (усі внутрішні політичні амбіції і претензії у цьому випадку мають стати другорядними). 2. Відмова від регіональних і локальних інтересів, коли йдеться про захист держави від гібридних загроз.
Окремого осмислення потребують спецоперації, спрямовані на ослаблення економічного потенціалу України, що мають наслідком зростання соціальної нестабільності у суспільстві. Іншого шляху вирішення цих проблем як подолання корупції та розчищення на цій основі шляху для чесної конкуренції у бізнесі, перш за все у найбільш динамічному, тобто малому, тут бути не може.
Найголовніше, усім нам в Україні треба нарешті усвідомити, що в Росії сформована система державно-владного капіталізму спецслужб, яка забезпечує виконання корисних для неї політичних спецоперацій в Україні. Україна не може протистояти цим загрозам традиційними політичними механізмами та інструментами. Ефективне реагування на гібридні загрози означає використання Україною спеціальних гібридних засобів в усіх сферах й, очевидно, що це буде відбуватися у тривалій перспективі.
