Я досить скептично ставлюся до більшості «реформ», які у нас проводяться, розуміючи, що це – зміни без змін та прогрес без прогресу. Більшість наших «реформ» робляться людьми, яким ці реформи реально не потрібні, не для підвищення ефективності державного апарату або в інтересах громадянського суспільства, а виключно, аби поставити «галочку» та виставити потім за цю галочку рахунок нашим «західним друзям».
При цьому я розумію три прості істини: 1) реформи нам і справді потрібні, і це – питання виживання країни; 2) миттєво вони не відбудуться, адже ці «стайні» завалені тонами посліду, який накопичувався роками; 3) будь-який ух вперед, будь-який прогрес (навіть недосконалий, непослідовний у деяких моментах) – це завжди рух уперед, який закладає підвалини для майбутніх незворотних змін.
Я прекрасно розумію, що завтра за один день нам все і вся не змінять, і той хто подібні зміни обіцяє – демагог. Більше того, я розумію, що системні реформи в сучасній Україні проводити досить важко, бо сама «система» якраз таким реформам і пручається.
Але я проти того, аби впадати і в іншу крайність: «я вважаю, що реформа недосконала – тому ну її, давайте жити як раніше». Це дуже неправильна позиція, адже прогрес у будь-якому випадку несе у собі позитивний потенціал. «Повністю правильно» нам одразу ніхто не зробить, бо як може бути «повністю правильно» в українських реаліях, мабуть, не знає ніхто. Поки ми не почнемо щось міняти, ми не будемо точно знати ЯК саме щось міняти.
Тому я проти снобізму проти деяких «активістів», які обіймають позицію: «Якщо все не так, як мені особисто подобається, то нічого робити не треба». Прогрес та позитивні зміни – це у будь-якому випадку позитив, його треба підтримувати та, звісно, удосконалювати.
Що для мене є критеріями такого прогресу?
По-перше, менше держави, менше бюрократії – більше автоматизації. Чим менше індивідуальної волі бюрократа у сучасному світі – тим краще.
По-друге, чим більше електронного документообігу і чим менше паперів – тим краще. Чому? Дивись попередній пункт, адже за кожним папірцем сидить бюрократ.
По-третє, чим більше прозорості і можливості для кожного контролювати/брати участь – тим краще.
Якщо зміни відповідають цим критеріям – вони вже позитивні, вони вже створюють позитивне тло для подальших перетворень. Навіть якщо у них є якісь недоопрацювання або й свідомо-закладені недоліки.
Так, «прозорро» не вирішило всіх проблем з державними закупками, але чи привід це його скасовувати? Так, «електронне декларування» поки що особливо не «посадило» корупціонерів, але вже саме по собі дало чимало корисної інформації.
Наприклад, зараз через Антимонопольний комітет «численні» активісти хочуть потягнути усунення з ринку продажу арештованого майна ДП «СЕТАМ», яке, по суті, є новим електронним майданчиком для реалізації відповідних активів. При цьому вони посилаються на якісь «монополізм» цієї структури.
Давайте поміркуємо?
Що було ДО «СЕТАМ»? Були «схеми сім'ї Януковича», коли обмежений перелік фірм торгував усім арештованим майном на «відкритих торгах», про які знали лише «свої», та купляли там все за явно заниженими цінами. Прикладів цього – вагон.
Що тепер? Тепер торги, по-перше, є публічними та доступними для вивчення. По-друге, вони реально відкриті для багатьох учасників, яких вже назбиралося кілька десятків тисяч. По-третє, вони електронні, що відкриває можливості як фіксації потрібної інформації, так і доступу до неї скрізь на території країни.
Чи є нова система досконала? Мабуть, ні, але все одно напрямок – однозначно правильний. Недоліки треба вивчати, усувати і працювати далі. Ніхто готовий алгоритм для України не подарує – ми повинні самі собі його розробити, впровадити та використовувати.
Чи ціль – повернутися до «славних часів Януковича»?
На жаль, зараз багато спроб організувати «відкат» у тих або інших сферах, посилаючись на проблеми у впровадженні змін. Але ж це реальний світ, тут не буває безпроблемних рішень. Але альтернативою має бути вирішення проблем, а не заклики до повернення назад.
Більше того, наявність проблем – це лише показник, критерій змін. Бо реальних змін не буває без проблем по їх впровадженню. Згадайте з якими складнощами та проблемами впроваджувалося скасування кріпацтва у всьому світі, і що? Легко було демонтувати СРСР? Взагалі, є щось таке, що робити – легко?
Тому найголовніше – не втрачати орієнтир у нелегкій справі прогресу, та працювати на зміни, а не проти них.
