Проблема залучення інвестицій залишається найбільш обговорюваною в українській політиці. Не так давно великий резонанс викликала теза про «інвест-нянь», які повинні захищати інвесторів та інвестиції в Українську економіку. Звісно, ця ідея виникла не порожньому місці, адже уже багато років у нас постійно говорять про загрози для інвестицій та інвесторів, що все ж наважуються вкладатися в Україну. Змінюється влада (досить часто), змінюються закони (дещо рідше), але правила гри залишаються здебільшого такими ж архаїчними, як і у 90-ті, коли «правий» той, хто має відповідний силовий ресурс.

А хто у нас має відповідний ресурс? За великим рахунком – лише т.зв. «олігархи», які, по суті, є людьми, що вибудовують свої економічні активи у геть неекономічний спосіб. Здебільшого, через власний вплив в органах державної влади та використання останніх для реалізації власних потреб.

Ну і якщо на шляху олігарха стане хтось… Ну, тим гірше для цього «когось».

Приміром, от є собі таке ТОВ «Компанія з управління активами» Будівельні проекти «, створене ще 2006 року великою міжнародною банківською групою, яка працює, в тому числі, і в Україні. Тобто, мова про інвестора, який і має бути об'єктом захисту „нянь“. У лютому 2017 року КУА придбала у ТОВ „ВКК“ Ін-Вест „нерухоме майно, розташовану у місті Києві та 6 земельних ділянок в Броварському районі Київської області. Пізніше правомірність придбання зазначеного майна була підтверджена судовими рішеннями у справах №910 / 19005/17 та №910 / 1026/15-г, в тому числі — і рішеннями Верховного суду.

Але буквально через рік слідчий ГУ Нацполіціі у м.Києві Шевчук подає до Голосіївського районного суду Києва клопотання про арешт 32 об'єктів нерухомого майна, включно з тими, про які мова йшла вище.

Приводом для подачі в суд 2018 року стало кримінальне провадження №12013110000001043, розпочате ще в 2013 за ознаками шахрайства за заявою ПАТ «Укрсиббанк». За версією слідчого, раніше це майно належало корпорації «АІС», яка виступала поручителем за зобов'язаннями третіх осіб перед ПАТ «Укрсиббанк».

Тобто, логіка тут така. Одна фірма продала дещо іншій фірмі. Потім через значний проміжок часу держава «згадала», що у тієї фірми, що продала, були борги, ну і вирішила забрати те, що вже встигли продати. Але для українського суду це все не означало нічого, і на майно оперативно наклали арешт.

Відповідь про причини такої оперативності теж з'явилася швидко. На дату накладення арешту ПАТ «Укрсиббанк» поступився заборгованість перед ним корпорації «АІС» іншій юрособі — ТОВ «Українська металургійна компанія», що належить відомому олігарху Олександру Ярославському. І от якось так сталося, що за дивним збігом обставин саме йому і вирішили «допомогти» у цій історії усі органи влади.

Цікаво, що після накладення арешту майно, що належить КУА, було передано агентству АРМА, що передало це майно в управління ТОВ «РК» Воздвиженка «, яке, теж за збігом, належить тому ж Ярославському.

Які висновки? По-перше, закон в Україні – це не норма, а хаотичний набір приписів, які можна „крутити“ як кому завгодно. По-друге, жодного натяку на святість власності у нас немає. По-третє, органи держави у більшості випадків працюють в інтересах нечисельних олігархів. Це все дозволяє крутити законами та приписами як кому більше подобається. Все одно у цій грі буде лише один „переможець“.

Очевидно, усі потенційні інвестори знають про все це, а тому вкладатися в Україну можуть лише найбільш „ризикові“, та й то – в очікуванні швидких доходів, а не стратегічної роботи. Бо хто знає, чи не визнає завтра якійсь місцевий суд, що твоя власність тобі не належить, а ти ще і винен комусь за її використання?

Так само очевидно, що кураторством окремих підприємств проблему не вирішити, бо не можна приставити куратора до кожного, якщо вся система працює так, як вона працює. На жаль, у нас останні роки добре навчилися робити видимість реформ, створюючи постійно чергові „антикорупційні органи“ та „антикорупційні суди“, які, проте, не дуже відрізняються від „старих корупційних“. Вони застрягли у політичних чварах, у той час як ситуація змінюється занадто повільно, і „привид рейдерства“ все ще ходить Україною.

Зрозуміло, що навіть якщо зараз почнуться позитивні зміни – Україну сприйматимуть з інерцією, але все одно швидко буде відчутне, що щось і справді рухається у іншому напрямку. Найголовніше – усвідомити сутність проблеми. А вона полягає у тому, що Україна залишається країною, де політичний вплив тяжіє над законністю, а незалежність правоохоронних (та ширше – державних органів) лишається ілюзією. З розуміння цього і мусять починатися реформи.