Після моєї останньої публікації, яка стосувалася перспектив нового політичного проекту С. Тарути, я одержав чимало «особистих» питань, на які хотів би відповісти одразу і усім.

Я не знаю, якими є остаточні цілі партії «Основа» та Тарути. Можливо, мова у даному випадку про чергову «колону» Р. Ахметова, який останнім часом прагне диверсифікувати свій політичний вплив. Зокрема, його пов'язують із багатьма відомими політиками та навіть деякими відомими парламентськими партіями. Чому б не додати до політичного конгломерату ще одну політичну силу, орієнтовану на поміркованого виборця Сходу України?

Хоча деякі ознаки говорять про те, що сам Тарута досить серйозно ставиться до власної політичної діяльності, та навіть розпродає бізнес для ведення самостійної політичної гри. Тобто, очевидно, розраховує, що саме політика буде для нього сферою реалізації цілей та амбіцій. На що спирається ця переконаність?

Власне, я прекрасно розумію усі іміджеві та інші проблеми, які можуть бути пов'язані з прізвищем самого Тарути та його оточення, але так само розумію, у якій ніші він та його команда планують працювати.

Щодо політиків з Донбасу у нас досить давно утвердився набір іміджевих асоціацій, вибудованих у наступний ряд: технократ (при цьому, здебільшого, у радянському варіанті терміну – «господарник»), проросійський та екс-регіонал. Для більшості політиків, що асоціюються з регіоном, це відповідає дійсності. Схоже, що ціль Тарути у його політичній діяльності – розірвати це «коло» та утвердити за собою іміджеву позицію «чистого технократа», тобто такого «господарника з Донбасу», що не хоче асоціюватися ні з Росією, ні з Партією регіонів (він ніколи не мав жодного відношення до цієї партії). Подібна позиція є цілком логічною і зрозумілою.

Якщо ти займаєш позицію «чистого технократа», то ти можеш проводити виборчу кампанію на Донбасі без звернення до традиційних питань мовно-історичного характеру. Отже, не відлякуєш одразу частину виборців.

По-друге, якщо ти заходиш з позиції «чистого технократа» у політику, то ти не закриваєш для себе можливості співпраці із будь-якими іншими політиками. Наприклад, з тим, хто би не став президентом (Тимошенко, Гриценко чи «умовний Вакарчук»), для якого не буде нічого поганого, аби налагодити взаємодію із «технократичним політиком зі Сходу», що не буде влазити у політичні питання, та зосереджуватиметься на економіці.

І особисто я думаю, що для держави – це не найгірший варіант. Як на мене, то позиція «нейтрального технократа» — це єдина потенційна альтернатива для політичного поля Донбасу по відношенню до традиційного моделі «проросійський екс-регіонал, пов'язаний з сепаратистами».

Очевидно, що якщо якомусь «технократичному проекту» вдасться бодай змінити характер тих політичних проблем, які обговорюються на Донбасі перед виборами – це вже буде непогано. Хоча б вивести розмови за межі традиційних «рамок», оскільки саме нав'язані нам 2004 року російськими політтехнологами стереотипи поділу країни за мовно-етнічними ознаками і визначили більшість проблем України потягом останніх років 15.

При цьому, знову ж таки, як я писав вже вище, кінцева мета Тарути у політиці може бути у тому, аби одержати певні бали, голоси на виборах, і вже потім конвертувати ці бали у взаємодію з якимись іншими політиками. Ніша «технократа» дозволятиме співпрацювати хоч з Тимошенко, хоч з кимось іншим – хто би не переміг на виборах президента. Зрештою, мова може йти і про те, аби виступати своєрідним «комунікатором» між «елітами» Донбасу та політичними керівництвом держави.

Саме в цьому контексті, мабуть, і треба оцінювати нинішню рекламну кампанію партії «Основа», яка, по суті, має донести два месседжи: «Тарута – технократ» та «Тарута уникає одіозних політичних питань». Все інше, на даному етапі, є, швидше, деталями.