Оточення президента просуває думку, що саме їх кандидата підтримує умовний «Захід», наводячи відповідні приклади та аргументи, хоча в реальності все не так просто, і на даний момент позиція «західних партнерів» виглядає так, що вони, у першу чергу, «за демократію», а в оточенні кандидата В. Зеленського з'являється все більше відомих «ліберальних реформаторів» та просто орієнтованих на Захід політиків. Звісно, Зеленський теж не виглядає для «партнерів» ідеальним кандидатом у президенти, але, схоже, що вони з ним цілком змирилися та готові співпрацювати.

Причини цього, як на мене, досить прості. Діючий ще президент П. Порошенко продемонстрував усім на Заході, що навіть «найліберальніший» представник старої системи епохи Кучми-Януковича все одно має деякі особливості стилю управління, що робить реалізацію будь-яких ліберальних реформ майже неможливою.

Мова, у першу чергу, про відмову від встановлення правил на користь «ручному управлінню». Будь-які правила для Порошенка – лише перешкода і проблема, яку треба долати, а спиратися треба не на інституції, а на людей. А правила можна змінити під кожну «конкретну потрібну людину». Як це було у випадку призначення Луценка Генпрокурором.

Заходу не потрібні конкретні українські політики, партії, групи впливу – всі знають там їм ціну. Але на Заході розуміють, що якщо в Україні буде запущено процес визначення правил та принципів, то вона нарешті подолає розрив (у першу чергу ментальний), що відділяє її від цивілізованого світу – світу правил та інституцій. І очевидно, що недосвідчений у політичному плані Зеленський може бути для цього більш корисним, аніж «досвідчений політичний Зубр» Порошенко, котрий однією рукою проштовхує кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, а іншою рукою – її скасовує.

Що означає «встановлення правил»? Це широкомасштабні реформи як в сферах державного управління, так і в економіці, що виключать більшу частину наявних у нас корупційних ризиків.

Наприклад, це довгоочікувана реформа із впровадження продажу землі. Цікаво, що вона зафіксована у програмі Зеленського, хоча більшість політиків боялися навіть згадувати донедавна про це. Очевидно, що приватна власність має означати можливість продажу, а відсутність приватної власності на землю не може жодним чином поєднуватися із вільним ринком, але може слугувати основою для нинішніх українських латифундій з безправними «власниками паїв» і реальними господарями всіх українських земель. Ця напівфеодальна система може бути зруйнована лише правилами.

Інша сфера, де було багато розмов – ринок електроенергії. Україна брала на себе конкретні зобов'язання перед Заходом створити його на практиці, однак в реальності нам вдалося «затягнути» до цього часу, і тепер усіма силами намагаються відтермінувати впровадження ринкових механізмів у ціноутворення. Хоча всім очевидно, що без ринку електроенергії жодного «ринку» у широкому сенсі слова в Україні бути не може. Нам потрібні можливості для вибору постачальника, продовження забезпечення незалежності регулятора та прозоре ціноутворення – як цього від нас і вимагав Захід. Тоді в принципі тарифоутворення буде деполітизоване, і не буде питанням виборів кожного разу.

Нам потрібна реальна лібералізація відносин держави з громадянином, що передбачатиме чіткі «правила гри», механізми електронного урядування, скасування більшості штучних обмежень і встановлення чітких правил гри у всіх сферах. Схоже, всі приходять до розуміння, що «совок» і «совкові» методи тут абсолютно не придатні. Звісно, велике питання, наскільки швидко все це буде реалізовано (і чи буде реалізоване взагалі), але, думаю, що ми всі ясно розуміємо, чого насправді від нас чекають на Заході. І це не чергові декларації про вступ до ЄС і НАТО, а цілком конкретні кроки по наближенню України бодай до чогось схожого на сучасну державу.