Обрання нового президента – це і є головний виклик для України. Довіривши перший пост у державі найбільшою в історії кількістю голосів людині без будь-якого політичного досвіду, українці змусили весь світ гадати над тим, які це матиме наслідки.

При цьому, Президент України у межах нинішнього конституційно-правового статусу має досить обмежені повноваження. Зокрема, майже не має прямого впливу на вирішення економічних проблем. Однак саме економіка – це те, що найбільше хвилює українців. Це показують не лише опитування громадської. думки. Сам політичний дискурс під час президентської кампанії будувався саме довкола економічних проблем та питань.

Відповідно, президент не має повноважень визначати економічну політику, але саме цього від нього чекатимуть громадяни. Саме по стану економіки (і, як наслідок, власному рівню життя) вони оцінюватимуть успішність чи неуспішність власного вибору. Тож новообраний президент В. Зеленський просто не може не впливати на економічну політику. Але стосовно чого і як? Викликів – багато, але можна спробувати виділити деякі основні.

1. Виклик — гальмування темпів зростання економіки.

У 2019 прогнозується зниження темпів зростання економіки.

Зокрема, згідно до прогнозу НБУ, у цьому році очікується зростання ВВП на 2,5%, ц той час, як в 2018 році ВВП виріс на 3,3%.

Економічне зростання займає найважливіше місце в ієрархії цілей влади переважної більшості країн світу. Падіння темпів зростання економіки супроводжується зниженням добробуту населення. Тому очікуване зниження темпів економічного зростання — проблема №1, яку необхідно вирішити команді нового Президента, якщо він бажає зберегти підтримку.

І вирішувати цю проблему потрібно так, щоб ще і створити плацдарм для структурної перебудови економіки України — від експортно-сировинної моделі до високотехнологічної. Це, звісно, якщо думати по майбутнє. Ну і демонструвати відмінність від «попередників».

То що з цим робити? Очевидно, слід паралельно зосередитися на двох важливих напрямках.

Перший — це сприяння зростанню виробництва у традиційних для нинішньої структури економіки України галузях. Мова про сільське господарство, металургію, хімічну промисловість — продукція яких продовжує користуватися попитом, у тому числі і на міжнародних ринках. І тут потрібен акцент на активізацію банківського кредитування реального сектору економіки, початок роботи експортно-кредитного агентства, максимум заходів для поліпшення інвестклімату (у т.ч. гарантії прав власності).

Другий — це створення умов для швидкої реіндустріалізації економіки України з акцентом на галузі, які будуть затребувані у межах третьої промислової революції: аерокосмічна промисловість, біотехнології, точне машинобудування, робототехніка.

Звісно, це все – не швидкі задачі, але якісь кроки треба демонструвати вже зараз. Часу для оновлення майже не лишається. Поки ми лише спостерігаємо за падінням останніх «динозаврів» традиційної української економіки – на кшталт ЗАЗу.

2. Виклик — погашення зовнішнього боргу.

У травні-грудні 2019 року на нас чекають великі виплати в інвалюті по зовнішньому державному боргу — близько 6,3 млрд. дол (погашення зовнішнього держборгу і погашення валютних ОВДП).

Кредитний рейтинг України перебуває у спекулятивній категорії, тому запозичення на зовнішніх фінансових ринках для нашої країни дуже дорогі — 8-10% у валюті.

Відповідно, нам нічого не лишається, аніж продовжувати співпрацю з МВФ та іншими офіційними кредиторами (Світовий банк, ЄБРР, Європейський інвестиційний банк, Євросоюз).

Програма співпраці з МВФ дасть можливість отримати у цьому році два транші кредиту на суму 2,5 млрд. дол. Крім того, Україна може розраховувати на отримання макрофінансової допомоги від ЄС у сумі 0,5 млрд. євро.

Якщо ЄС надасть макрофінансову допомогу, це відкриє доступ і до кредиту Світового банку у сумі 0,5 млрд. євро. Отже, Україна може отримати 3,65 млрд. дол. (наразі курс євро до долара — 1,12), які дуже допоможуть вирішити проблему пікових платежів за держборгом у 2019 році.

Для отримання цих грошей необхідне продовження розпочатих реформ (детальніше — у наступному пункті).

3. Виклик — реалізація реформ, від яких залежить виділення кредитів і фінансової допомоги.

Міжнародні фінансові організації, які є офіційними кредиторами України, пов'язують виділення кредитів і фінансової допомоги з проведенням реформ.

Зокрема, для отримання наступних траншів кредиту МВФ за чинною програма stand-by необхідним є: запуск земельної реформи, завершення реформ в енергетичному секторі, розподіл «Нафтогазу».

Це означає, що нам необхідно виконувати свої зобов'язання і впроваджувати реформи.

На даний момент гостро стоїть проблема своєчасного запуску ринку електроенергії, запланованого на 1 липня 2019 року. Реформа ринку електроенергії була передбачена у попередній програмі співпраці з МВФ (EFF), це зобов'язання перейшло і у нинішню програму співпраці України з МВФ (stand-by). Отже, МВФ не відступиться від цієї вимоги.

На необхідність своєчасної реалізації реформи ринку електроенергії у кінці квітня вказали представники USAID, ЄС, Світового банку, ЄБРР та Європейського інвестиційного банку (спільний лист від 22 квітня, який підписали Голова представництва ЄС в Україні Х. Мінгареллі, директор Європейського Енергетичного Співтовариства Я. Копач, глава представництва Європейського інвестиційного банку в Україні Ж.-Е. де Загон, керуючий директор ЄБРР в країнах Східної Європи і Кавказу М. Патроне, директор місії USAID в Україні С. Фріц). Мінгареллі безпосередньо пов'язує надання макрофінансової допомоги від ЄС (нагадаю, мова йде про 0,5 млрд. євро) з реалізацією реформи ринку електроенергії.

Цікаво, що нещодавно на зустрічі з єврокомісаром Й. Ханом сам В. Зеленський підкреслив, що його головний пріоритет – демонополізація в енергетиці.

4. Виклик — стабільно високе протягом кількох років негативне сальдо торгового балансу, яке постійно створює девальваційний тиск на гривню.

Причини цього явища — велика залежність від імпорту енергоносіїв і великий обсяг імпорту споживчих товарів в Україну.

Імпортуються як всі види енергоносіїв, так і готові продукти: природний газ, нафта, нафтопродукти, ядерне паливо, вугілля. Купівля енергоресурсів обходиться Україні останнім часом у 12-15 млрд. дол. на рік.

У товарній структурі роздрібного товарообігу за підсумками 9 місяців 2018 року лише 53,9% припадає на товари, вироблені в Україні.

І якщо в плані продовольчих товарів ситуація виглядає пристойно (82,2% припадає на продукцію українського виробництва), то частка внутрішніх виробників непродовольчих товарів становить лише 32,1% від суми роздрібного товарообігу.

Обсяги імпорту машин і устаткування становлять дві третини продаваної в Україні відповідної продукції. А за такими товарними позиціями, як комп'ютери, телекомунікаційне обладнання, високоточна техніка, ряду інших частка внутрішнього виробництва в обсязі роздрібних продажів прагне до рівня статистичної похибки. Ненабагато краща ситуація з автомобілями, взуттям, побутовими електроприладами.

Очевидно, що найближчим часом єдиний шлях покращити ситуацію в першій частині проблеми – це зростання енергонезалежності. Україна має серйозний потенціал для суттєвого підвищення самозабезпеченості енергоресурсами. Наприклад, наша країна володіє другими за величиною розвіданими запасами газу в Європі (після Норвегії) — близько 1 трлн. куб. м. Тобто, наша країна здатна не тільки забезпечити себе газом, але і стати нетто-експортером. Є можливість збільшення видобутку вугілля (щоб не імпортувати його) — для підвищення обсягу його видобутку потрібно встановити ринкові ціни на вугілля.

Стосовно другої частини проблеми — необхідно заохочувати імпортозаміщення споживчих товарів, надаючи українським споживачам вигідні кредити на покупку товарів тривалого споживання у вітчизняних виробників.

Підвищення внутрішнього видобутку енергоресурсів і збільшення виробництва продукції в рамках програм імпортозаміщення — це ще і зростання надходжень до держбюджету, і створення нових робочих місць.

5. Виклик — знос інфраструктури.

Найочевидніший виклик — знос інфраструктури (а мова і про залізниці та автошляхи, і про стан ЖКГ).

Це те, що бачать всі кожного дня. Ми користуємося відповідними дорогами, потягами, ми платимо за зношену «комуналку». Це те, що найбільш виразно вирізняє нас від цивілізованого світу. Звісно, швидко цю проблему не вирішити, але цілком можна спробувати подумати у напрямку розвитку державно-приватного партнерства (ДПП), що найбільшою мірою підходить для реалізації великих інфраструктурних проектів.

Застосовуючи механізм ДПП, Україна має можливість використовувати фінансовий і науково-технічний потенціал приватного сектору в умовах серйозної обмеженості держбюджетного фінансування і дорогого банківського кредитування. Важливою рисою ДПП є синергія фінансових можливостей приватних компаній з держгарантіями, які значно підвищують рівень довіри до реалізованих проектів.

У першу чергу варто говорити про сферу інфраструктури — транспортної та у ЖКГ.

Звісно, все сказане – концептуальний погляд, який потребує деталізації, яку зроблять фахівці при підготовці економічної програми обраного Президента. Викликів – багато, варіантів розвитку подій – ще більше. Але головне, що треба зрозуміти, без реальних кроків по зміні ситуації в країні нова влада швидко втратить підтримку. Її ефективність все одно будуть оцінювати по стану економіки, енергогалузі та інфраструктури, по курсу гривні, по змінам у повсякденному житті, по добробуту населення – а не по красивим словам та заявам. І тому треба братися за економічні проекти одразу, бо часу на їх реалізацію вже майже не лишилося, а результати потрібні вже сьогодні.

Як показав досвід Порошенка – можна довго і ефектно жонглювати символами, але не вони відіграватимуть вирішальну роль у критичний момент. Сподіваюсь, Зеленський зробить висновки з помилок переможеного опонента.