Великий резонанс викликав виступ українського журналіста В. Портнікова в ефірі одного з українських телевізійних каналів, під час якого він, зокрема, «напророкував» можливість того, що В. Медведчук може стати президентом України у 2021 році. Для цього йому, на думку журналіста, навіть не знадобиться перемогти на виборах. Достатньо, аби якісь «популістичні сили» виграли вибори президента-2019.

«Можливо, він вже буде прем'єром в „Уряді національної єдності“. Можливо президент піде у відставку за станом здоров'я, а він, як голова Верховної Ради (до речі, його дуже легко обрати на цю посаду) почне виконувати обов'язки. Ось вам і вся і історія. Дуже просто», — таку версію висловив журналіст.

Президент і «комунікатор №1»

Останнім часом прізвище Медведчука стало особливо популярним серед українських політиків. Один з останніх прикладів – т.зв. «справа Рубана – Савченко», де на перших етапах пролунали якісь версії про зв'язки із «опозиційним політиком».

Приміром, Генпрокурор Ю. Луценко використав історію з Савченко, щоб озвучити якісь неконкретні підозри щодо руху «Український вибір». Проте, минув місяць, а Луценко так і не зміг, чомусь, підтвердити жодного свого звинувачення за допомогою конкретних документів та/чи фактів.

Генпрокурор не зміг запропонувати жодних конкретних доказів на підтвердження своїх слів? Адже час минає, але, окрім заяв, ми більше нічого так і не почули. То де тоді докази? Де конкретика? Де оперативність у викритті загроз? Чи, може, ніхто взагалі не ставився серйозно до власних слів від самого початку?

Все це схоже на спроби заробити собі політичні бали за допомогою прізвищ політичних гравців, широко відомих серед українців. Оскільки, загалом, важко знайти когось, хто не знав би прізвище Медведчука. Але політичні заяви – ще не привід для конкретних дій. Можна і далі продовжувати робити натяки. Для політичного піару гучних заяв цілком достатньо, а доведення чогось на рівні правоохоронних органів, очевидно, і не входило до планів політиків, які захопилися самопіаром.

З іншого боку, немає нічого дивного в тому, що Генпрокурор не представив жодних фактів на підтвердження своїх слів. Адже Ю. Луценко навряд чи хоче вступати в конфлікт з президентом – П. Порошенком, котрий призначив Медведчука до складу «Тристоронньої контактної групи» в Мінську і навіть встиг публічно визнати його «найбільш ефективним» комунікатором між Банковою та Кремлем.

Зокрема, під час власної підсумкової прес-конференції 28.02.2018 президент сказав наступне, коментуючи тему обміну полонених: «Ми намагалися застосовувати різні канали комунікації. Починаючи від військових і закінчуючи церквою. Я маю визнати, що найбільш ефективним виявився Віктор Медведчук».

Тому, очевидно, на рівні вищого політичного керівництва відносини президента з «комунікатором №1», очевидно, є цілком взаємовигідними.

Між двома «правдами»

Складається враження, що українська влада в особі деяких своїх представників та публічних пропагандистів, готуючись до виборів, оперує «двома правдами»: для «внутрішнього» і для «зовнішнього» вжитку. Тобто, для громадян та політичної еліти, відповідно.

«Правда» для суспільства спрямована, у першу чергу, на мобілізацію виборців довкола тем, пов'язаних з «зовнішньою загрозою» та «внутрішніми змовами». Головне – достатньо сильно налякати громадян, аби вони втратили відчуття реальності під впливом емоційних подразників. Для цього версії мають бути найнеймовірнішими. Треба взяти всіх політиків (від Тимошенко і до Саакашвілі) та зв'язати їх у якісь «містичний» ланцюг під назвою «змова Рубана-Савченко», вигадати якісь неймовірні схеми нападу на Верховну Раду і захоплення влади.

Метод сугестії (тобто, навіювання), якраз і базується на тому, аби спершу шокувати людину, а потім, коли він стає більш чутливим до пливу, почати «бомбардувати» його свідомість необхідними тезами. Головне, аби стан тривожності та переляку ЦА (цільової аудиторії) не минав.

Якщо ж оперувати конкретними фактами…

… то ситуація виглядає так.

По-перше, на сьогодні між В. Медведчуком та П. Порошенко є взаєморозуміння. Саме президент доручив «опозиційному політику» вести перемовини від імені України в Мінській контактній групі, а під час прес-конференції 28 лютого публічно підкреслив значимість цієї роботи. Очевидно, що Порошенко і Медведчук продуктивно співпрацюють. Було б дуже дивно, аби президент так взаємодіяв з кимось «ворожим» по відношенню до нього.

По-друге, Медведчук останнім часом суттєво посилив свій політичний вплив, діючи в цілком легальному політичному полі. Зокрема, його статус «переговорника №1» між Києвом та Москвою дозволив йому зайняти свою нішу у вітчизняній політиці. І він, очевидно, продовжує нарощувати свій вплив, про що свідчать все нові і нові факти.

По-третє, у Медведчука є всі можливості у подальшому посилювати свій вплив, діючи за допомогою політичних методів в межах правового поля. В умовах парламентсько-президентської республіки пост президента далеко не завжди є ключовим, адже повноваження, здебільшого, акумулює Кабінет Міністрів, який формують партії, що здобули більшість на парламентських виборах. І тут у Медведчука, за його ж словами, вже є цілих два політичних партнери. Мова про такі партії як «Опозиційний блок» та «За життя», які претендують на проходження до Верховної Ради. Якщо обидві ці партії потраплять до парламенту, то це буде очевидною перемогою Медведчука. То навіщо вигадувати якійсь «велосипед», якісь складні та незрозумілі схеми, якщо можна спокійно рухатися до своєї мети цілком легальними методами? Через партії, парламент і урядові коаліції?

Пам'ятаєте вислів Козьми Пруткова: «Якщо на клітці з буйволом написано „тигр“ — не вір очам своїм»? Власне, до подібних висновків приходиш, коли починаєш аналізувати політичний дискурс сучасної України. І це ще майже рік до виборів!

Повертаючись до прогнозу В. Портнікова, необхідно визнати, що він має під собою певні підстави, адже справді спирається на реальні факти, які свідчать про зростання політичної ваги Медведчука, а також перспективи подальшого нарощування його впливу. З іншого боку, сам журналіст сюжет використовує свій прогноз в цілях, в першу чергу заради, мобілізації виборців напередодні виборів до Верховної Ради.