Всі, хто читав легендарний роман "1984" британського письменника Дж. Орвелла не можуть не пам'ятати практику переписування історії залежно від зміни політичної кон'юнктури. Звідки і походить легендарна фраза: «Океанія завжди воювала з Остазією», що позначає зміну історії залежно від зміни актуальної зовнішньополітичної позиції країни. Адже буквально за момент до чергового переписування «Океанія завжди воювала з Євразією».
Загалом, можна говорити про літературний тоталітаризм досить багато, висловлюючи сумніви у можливості подібного суспільно ладу, але його елементи все одно періодично проникають у нашу свідомість через практику самого життя.
І мова аж ніяк про уявні «остазії», а про цілком, наче, реальні України.
І от ми вже чуємо заяви Генпрокурора Ю. Луценка, що у прокуратури немає доказів причетності одного із лідерів фракції «Оппоблоку» у Верховній Раді Ю. Бойко до т.зв. «вишок Бойка», натомість вона має незаперечні докази того, що оборутка з вишками була зроблена безпосередньо Арбузовим та Януковичем.
Так і хочеться відтворити цю заяву у якійсь «орвеллівській» фразі. Типу: «Вишки Бойка завжди були вишками Арбузова та Януковича».
Погодьтеся, шикарно ж звучить? Історія «переписується» у нас на очах. Те, що вчора усіма вважалося самоочевидним, сьогодні стає не тільки не очевидним, але, наче, і не існуючим. Які «вишки Бойка»? Їх же ніколи і не існувало? Це ЗАВЖДИ були «вишки Арбузова та Януковича».
Ну і зв'язок із політичною кон'юнктурою тут так само напрошується сам собою. «Вишки Бойка» виникли тоді, коли були потрібні саме «Вишки Бойка». А тепер, очевидно, потрібні «Вишки Арбузова». При чому, їх так само «не існуватиме» пост-фактум.
«Океанія завжди воювала з Остазією… чи Євразію». Які сьогодні установки?
Хоча насправді за всіє цією «антиутопією» криється декілька простих фактів.
1. «Вишки Бойка» були вишками Бойко тоді, коли це було потрібно тим, хто запустив їх у медіа-простір. І перестали бути ними, як тільки це перестало бути комусь потрібно. Питання лише у тому – кому і чому колись було потріно, щоб були вишки саме Бойка, і чому це стало непотрібним саме тепер?
2. Ми маємо справу із інформаційною операцією, а не спробою реалізації правосуддя. Навіщо встановлювати істину, коли тебе цікавить лише розголос у ЗМІ, який можна конвертувати в політичний (і не тільки) капітал.
3. Вся держава живе не законами та нормами, а «темами ЗМІ» та «інформаційними приводами», які, змінюючись у карколомному танці, висувають то одні, то інші персоналії на передній план, і «ховають» їх назад у потрібний момент. Але не назавжди, а до чергового потрібного моменту. Як там кажуть, була б людина, а стаття знайдеться?
4. Оскільки всі живуть за «темами» та «інформаційними приводами», то прокуратура перетворюється на своєрідний «другий піар відділ Адміністрації президента», чия задача – створення «тем» та «приводів», і, звісно, приписування їм яскравих, «медійних» назв, які мають добре запам'ятовуватися. Наприклад, ті ж «вишки Бойка» (хоча як я міг забути – вже «вишки Арбузова»), тепловізори, «біткоїни для ДНР» і тому подібне. Головне – яскраво подати, а що із цього вийде, то вже деталі.
У всій цій історії дивує лише одне. Як легко у нас проходять подібні «фокуси»? Раз – і все поміняли. І забули. І викреслили.
Мабуть, все ще зберігають свою актуальність славні традиції минулого, коли з підручників виривали сторінки з «ворогами народу». Тож не даремно я згадав про «ідеальний тоталітаризм» Орвелла, адже саме подібна схема відображає мислення багатьох громадян України: «гнучке», спроможне «коливатися з лінією партії» у потрібному напрямку, а, отже, і «забувати» все дуже швидко.
Але головне забувати не можна: «Океанія завжди воювала з Остазією».
