В контексті останнього скандалу з розслідуванням «оборонної контрабанди» всі у нас згадали про НАБУ. Президент навіть звернувся до цієї структури щодо того, аби там у всьому розібралися і надали суспільству відповідь на всі важливі питання. Але тут треба розуміти, що НАБУ навряд чи зможе багато зробити, якщо держава і далі буде йти по шляху дезінтеграції, сепаратизму «регіональних еліт».
Я вже писав раніше, як у результаті розслідування корупції у морських портах України в НАБУ нарешті вийшли на легендарну «родину Круків», яка контролює порт Чорноморська (і не лише його), міську владу та тривалий час представляла регіон у законодавчому органі в особі різних поколінь цієї «талановитої родини».
Зараз НАБУ розслідує кримінальне провадження про можливі зловживання братів Круків, пов'язаних в т. ч. з будівництвом мостового переходу через Сухий Лиман. Куратором проекту будівництва моста був колишній перший віце-мер Чорноморська, а раніше директор Іллічівського порту Юрій Крук. Детективи Бюро аналізують матеріали Державної аудиторської служби, під час перевірки якої були виявлено порушення на сотні мільйонів гривень. Будівництво, розпочате ще в 2016, кілька разів зупинялося і поновлювалося після виділення додаткових асигнувань. Проект мав завершитися влітку минулого року. Однак замість цього кошторисна вартість моста збільшилася більш ніж удвічі – з 100,5 млн грн до 217,3 млн грн, і роботи все ще тривають.
В принципі, нічого особливого немає у цій історії. Скільки аналогічних кланів засіло по Україні у власних «гніздах» по всій державі. Але не забуваймо, що Одещина – стратегічний регіон, до якого вже тягнули свої пазурі з боку «Руського міра», і тягнутимуть і надалі. Очевидно, при цьому треба на когось спиратися. І т.зв. «регіональні еліти» тут – найкращий помічник. Принаймні, потенційно.
І от, що ми бачимо. Не встигли в НАБУ зацікавитися одним з таких кланів, як молодший його представник дає цікаве інтерв'ю. З нього слідує приблизно наступне. Жодних НАБУ вони там не бояться (і судів теж), бо всі суди – «свої». Це їх, очевидно, мають боятися, бо всі президенти мусять «домовлятися» з регіональними елітами. Більше того, президент (хто би ним не був) мусить «поважно ставитися» до цих еліт. Що це як не шантаж? А чим можна шантажувати? Очевидно, якимись черговими сепаратистськими акціями. Тобто у нас на очах піднімає голову старий Дракон «услишь Донбас». Тільки тепер мова про інший регіон. Звісно, нічого доброго з цього не вийде, але задуматися всім з цього приводу буде явно не зайвим.
Що далі? Очевидно, що «регіональні еліти» на Півдні, після того як громадянське суспільство 2014 року не дало втягнути регіон в чужоземні авантюри, знову піднімають голову та «качають права». Мабуть, вони відчувають слабкість центральної влади, що обумовлена наступними факторами: 1) триває битва за булаву в Києві з невідомими наслідками; 2) правоохоронні органи опинилися по різні боки барикад, і більше протистоять одне одному, аніж потенційним ризикам; 3) після років війни суспільство дещо деморалізовано те дезорієнтоване. Чим не прекрасний привід «покачати права»?
Ну і тут починається найважливіше. Власне, а про яку боротьбу з корупцією в принципі можна казати, якщо так себе почувають навіть не у центрах ухвалення політичних рішень, а на місцях. Що далі? Оголошення чергових «республік»? Заворушення?
Очевидно, що все це глибше і серйозніше, аніж локальні війни довкола НАБУ та інших правоохоронних структур. Це питання про дієздатність інститутів української держави. І це знову губиться на тлі локальних передвиборчих конлфктів.
