Знаєте, що найбільше люблять у нас політики? Захищати природу. Принаймні, саме такий висновок спадає на думку, коли читаєш про чергові перипетії війни за посади керівників Державної служби геології та надр України. Адже люди не спиняються ні перед чим у своєму святому бажанні захистити рідні надра, геологічні поклади та ліси з полями, що на цих покладах розташовані.
І, знаєте, я, здається, здогадуюся чому. Ще поки що жодна білочка не наштовхла нікому пику, за те, що її рідну лісосмугу перетворили на «місячний пейзаж» браві бурштиношукачі. Ба більше, навіть мітинг під парканом політиків не влаштувала.
Тому захист природніх покладів та надр виглядає порівняно безпечним «бізнесом». Тим більше, що надра – одна з небагатьох цінностей, що лишилася в Україні після всіх раундів «реформ». Звісно, ще є люди, але відкрито торгувати ними – якось не прийнято у сучасному світі. Та й «Державного комітету людських ресурсів та рабської праці» у нас поки що немає. А от комітет з надр – існує, і за нього точиться не аби яка війна.
На даний момент у ній, наче, перемагає міністр екології Остап Семерак. Він поклав око на цю установу, як тільки став урядовцем, адже саме вона видає ліцензії на корисні копалини, зокрема на надприбуткові нафту, газ та бурштин. А що ще потрібно українському чиновнику для щастя? Чи ви думали, що міністр екології у нас буде ліси та ховрашків захищати? Хоча, про що це я. Звісно, пан Семерак керується лише інтересами українського суспільства та священних надр нашої прекрасної батьківщини. І просуває знайомих людей на керівництво «надрового» комітету лише тому, що вони – найкращі та найефективніші, найпатріотичніші менеджери. Особисто я у цьому не сумніваюся не хвилини, адже той, хто засумнівається у патріотизмі наших міністрів – явний ворожий агент.
Боротьба Остапа Семерака за геологічну службу (звісно, виключно з найкращих міркувань) почалась ще у 2016 році.
Тоді у квітні-2016, поки ще не почала діяти норма про обов'язкові конкурси на такі посади, він намагався призначити головою Держгеонадр Миколу Фощія. І то правда, не чекати ж якихось конкурсів, щоб просунути справжнього патріота?
Але дрібні та невдячні громадяни тоді виявилися не готові до такого блага і вийшли на масові протести, тому призначення не відбулося. Але хіба може спинити якась громадська думка справжнього бійця?
Очевидно, тоді у п. Семерака визрів геніальний план, суть якого полягає у наступному: а навіщо взагалі призначати керівника за конкурсом, якщо ти не можеш призначити за конкурсом того, хто тобі потрібен? Краще провести конкурс на посаду заступника керівника, аби потім цього заступника зробити «тимчасово виконуючим обов'язки». Наскільки тимчасово? Та хоч до «Страшного суду», адже що таке людське життя – поруч із вічністю Всесвіту?
У жовтні 2016 року на цей конкурс звісно подається креатура Семерака – Микола Фощій. Попри досить своєрідний рівень відповідей та відкриті кримінальні справи проти нього, конкурсна комісія обирає його першим заступником голови Держгеонадра. На тому ж конкурсі – заступником обирають не менш достойну фігуру — Олега Кирилюка (колишнього члена «Партії регіонів», екс-керівника Житомирської ДАБІ, який, за допомогою певної «чорної магії» зумів уникнути люстрації).
Але і тут невдячна «громадськість» не вгамувалася. Відтак у грудні Дніпропетровський окружний адміністративний суд зупиняє дію рішення конкурсної комісії про обрання заступників голови Держгеонадр. А вже у лютому цей же суд визнає протиправним та скасовує рішення конкурсної комісії. У квітні таке ж рішення приймає Окружний адміністративний суд м. Києва. Суди зобов'язують комісію провести конкурс на посади заступників голови Держгеонадр повторно.
Що ж, хочете конкурс – буде вам конкурс.
12 квітня Кабмін оголошує новий конкурс, але не на заступників, а на посаду голови Держгеонадр.
А далі починається найцікавіше.
Вже 16 травня конкурсна комісія вперше в історії не змогла зібрати кворум для проведення конкурсу на голову цього відомства. Тоді за дивним збігом обставин, троє членів комісії були у відрядження.
Тому конкурс перенесли на 23 травня. І то правда, куди поспішати? А поки конкурс йшов собі начебто «своїм шляхом», 18 травня, Кабмін терміново призначає Олега Кирилюка т.в.о. голови Держгеонадр, а Миколу Фощія – першим заступником голови.
Проте вже наступного дня Окружний адміністративний суд м. Києва знову зупинив дії цього урядового розпорядження.
23 травня конкурс на голову Держгеонадр завершився вчергове безрезультатно, оскільки комісія не змогла обрати переможця. Однак, чого чекати, коли треба захищати природу та надра?
Тому згадані вище «в.о.» та «перший заступник» керівника, чиї призначення перебувають у стані перманентного оскарження в судах, провели «спецоперацію» по захопленню Дежргеонадр під прикриттям важкої паперової артилерії — рішень Кабміну.
Коротше, природо, тримайся. Тебе прийшли захищати. При чому, захищати збираються, очевидно, серйозно та ґрунтовно. Хто від захисту не сховався – ніхто не винен. Just business.
Які ми з цього робимо висновки?
Мабуть, ні за що у нас так не боряться – як за права захищати природу та надра.
Конкурси – це, звісно, добре, але жоден конкурс не зупинить міністра, котрий захотів захистити рідні надра.
Закон у нас порушувати, звісно, не можна, але можна, коли дуже треба дуже поважним людям. Тобто, ледь не щодня.
Коротше, триває нормальне українське бюрократичне життя.
