Після того як відбулося звільнення Генпрокурора Р. Рябошапки, реакція декого з суб'єктів політичного процесу була досить дивною. Зокрема, деякі чинні опозиціонери, які не голосували за призначення Генпрокурора та не висловлювали йому підтримки під час роботи, раптово надумали стати на його захист, та вирішили полякати нас численними негативними наслідками від звільнення. Дехто вже навіть вигадав якісь нові коаліції, хоча як на мене, то звільнення Рабошапки – це типовий приклад ситуативних союзів політиків, кожен з яких переслідує свої власні інтереси.

Найважливіше тут інше. Як відомо, Р. Рябошапка опинився у команді чинного президента ще до того, як В. Зеленський переміг на виборах. Тож не було нічого особливо дивного у тому, що саме Рябошапці новообраний президент довірив реформувати Генеральну прокуратуру, адже з усього найближчого оточення, саме він був найбільше «в темі», та, очевидно, користався довірою. Схоже, він одержав повний карт-бланш. Наприклад, перейменування ГПУ в «Офіс Генерального прокурора» відкривало можливості для кадрового перезавантаження відомства. Але карт-бланш і довіра означали також і конкретні задачі, які Генпрокурор мав виконати. І тут теж великих секретів немає, адже гасло «Весна прийде – саджати будемо» було одним із базових у передвиборчій кампанії Зеленського.

Звісно, зараз Генпрокурор – це зовсім не та посада, а Офіс Генерального прокурора – це не ГПУ часів Л. Кучми. На даний момент основна функція відомства – підтримання обвинувачення у суді. Але і без цього жодних «посадок» не буде. І тут ми побачили цілком виразні проблеми, адже особливих успіхів у переслідуванні корупціонерів та інших високопоставлених злочинів правоохоронні органи останнім часом не демонстрували. Логічно, що у кожного громадянина виникало питання: «Ну і де ті посадки?»

Можна, звичайно, було закрити очі на все це, і робити вигляд, що все «йде за планом», і вже завтра ми «пересаджаємо усіх злочинців», але чи були підстави для оптимізму? Сказати важко, але влада в особі президента та «монобільшості» вирішила, що чекати і далі – немає смислу. При цьому, сам Генпрокурор Рябошапка явно був для них не чужим. І, мабуть, висловлювати йому претензії було нелегко, та все ж його звільнили, і насправді – це не такий вже і поганий сигнал. Я його сприймаю цілком позитивно, адже це демонстрація того, що недоторканих – немає, і заслуги особисто перед президентом на виборах не будуть критерієм універсального виправдання для всього. І це при тому, що «лавка запасних» у правлячій команді залишається невеликою, і постійно доводиться залучати людей «зі сторони».

Я не знаю, хто буде новим Генеральним прокурором, але я впевнений, що він буде прекрасно розуміти, чого від нього очікують. А очікують найпростішого та найскладнішого – результату. І без результату усе інше не буде відігравати особливої ролі, бо всі в Україні втомилися від постійних обіцянок, що «завтра все зробимо», а очікування від влади у плані притягнення до відповідальності численних державних злочинців теж загальновідомі. Ніхто вже довго нічого чекати не захоче.