Думаю, навряд чи хтось не помітив неформальний старт нового політичного сезону, що виразилося, зокрема, у масовому розміщенні численних білл-бордів на території українських міст з рекламою тих або інших політиків та політичних сил.

Більшість громадян схильні бачити у цьому початок передвиборчої кампанії тих або інших кандидатів на пост президента України, що виглядає досить логічним. Вибори – досить скоро. Щоправда в українській політиці далеко не все є тим, на що схоже на перший погляд. Не треба забувати, що за президентською кампанією слідуватиме через невеликий проміжок часу парламентська кампанія. При цьому, президентом стане лише один політик, а от до парламенту може пройти чимало політичних сил, які згодом братимуть участь у формуванні нового уряду.

Зрозуміло, що далеко не всі з тих, хто розпочав уже політичний сезон, справді розраховують стати президентом України. Але цілі політика у виборах можуть бути не настільки простими. Основна маса учасників перегонів вирішуватимуть наступні задачі: 1) завлять про себе перед виборцями; 2) мобілізуватимуть електорат; 3) продемонструють серйозність своїх намірів перед іншими представниками політичного істеблішменту; 4) створять умови для розбудови власних політичних партій та їх «випробування» у бойових умовах.

Зрештою, не для всіх пост президента є аж надто привабливим. Не будемо забувати, що у нас парламентарно-президентська республіка, в якій безпосереднє управління системою виконавчої влади здійснює, швидше, уряд на чолі з прем'єр-міністром. Тож, очевидно, за пост прем'єра змагання буде не менш серйозним, ніж за пост президента. От тільки воно буде менш публічним, бо призначення глави уряду є не повністю публічним процесом і відбувається за згодою багатьох політичних гравців.

Візьмемо для прикладу рекламу політичної партії «Основа», яку уособлюють партійний лідер Андрій Ніколаєнко та найвідоміший партієць Сергій Тарута. Видається малоймовірним, що задача цієї потужної рекламної кампанії саме участь у президентських виборах (хоча, мабуть, партія і буде представлена під час перегонів). Швидше, це саме заявка на участь у боротьбі за пост прем'єра.

Уявімо собі ситуацію. 2019 року пройшли вибори президента, і от уже через невеликий проміжок часу – вибори Верховної Ради. Очевидно, хто би не став президентом, він потребуватиме підтримки у парламенті, та не менше за цю підтримку йому знадобиться прем'єр та уряд, з яким би він зміг безконфліктно взаємодіяти. Задача не з простих, якщо врахувати, що більшість політиків, які ще нещодавно конкурували з президентом на виборах, очолять власні партії і кинуться в бій.

Відповідно, парламент може бути за давньою традицією української політики досить строкатим, і сформувати там уряд і більшість буде складно. Тож не важко припустити, що це все буде результатом довгих і складних компромісів.

Ким би не був президент, для нього буде бажано, аби прем'єр відповідав наступним задачам: 1) був технократом, тобто, не виступав прямим політичним конкурентом для глави держави; 2) не мав політичних позицій, які би відверто дисонували з позиціями президента.

Так от, якщо звернутися до партії «Основа» і її політичної діяльності останнім часом, то стає очевидно, що вони проводять саме «прем'єрську» кампанію. Її задача – забезпечити пізнаваність лідерів, інтегрувати їх в інформаційний простір, засвідчити серйозність намірів. Сама кампанія при цьому досить спокійна, не «контрастна». І це теж не дивно. Виборців для початку треба не «відлякнути».

Очевидно, що кінцева мета такої кампанії – прохід у парламент, створення фракції та включення у перегони за пост прем'єра, а у цих перегонах перемагає той, хто викликає найменше заперечень у інших учасників перегонів. Для президента у цій ситуації може бути вигідно поставити на «центриста технократа, що представляє Схід України, але не пов'язаний з Партією регіонів».

Так що всі ці реклами зараз треба сприймати спокійно. Більшість з них поки що вирішують завдання пізнаваності та наповнення інформаційного поля. Тим більше, що вони розраховані на «довгу» гру, яка не завершиться навесні наступного року, а лише почнеться, і має призвести до формування нового уряду десь через півтора роки. Однак вже зараз можна припустити, що всі ці процеси направлені на те, аби підготувати громадянам України не один «сюрприз».