На розгляд господарчої палати ВСУ винесено рішення одіозної судді Господарського суду міста Києва В. Сіваковою, прийняте нею в 2016 році. Даним рішенням Сівакова спробувала повернути колишнім власникам банку «Надра» Вадиму і Іллі Сегалям фабрику «Каховка Пром агро». Дане підприємство було засновано 2006 році на кошти, взяті в кредит у банку «Надра». І банк і фабрика належали на той момент братам. А загальні гроші з банку опинялись у чийсь приватній кишені. Звісно, довго подібне «мистецтво» тривати не могло, і тому все завершилося досить прогнозовано – банкрутством банку, введенням у нього тимчасової адміністрації, спробами адміністрації бодай частково повернути роздані попередніми власниками кредити.
За оцінками «Економічної правди», Сегалі вивели з банку в офшори 6,4 млрд грн з 7,1 млрд грн рефінансування, виділеного НБУ на оздоровлення банку в кінці 2008 року. Сегалі подали в суд на видання, вимагаючи спростування, проте програли процес.
Для повноти картини слід додати, що самі Сегалі не стали чекати розвитку справ, і, очевидно, повністю розуміючи, чим їм може загрожувати розслідування, направилися до Росії, де їх радо прийняли 2009 року (здавалося б, до чого тут ФСБ?). Тим часом, фабрика «Каховка Пром агро» була конфіскована у судовому порядку тимчасовою адміністрацією банку «Надра» задля погашення виданого раніше кредиту і продана. Зокрема, у березні 2011 року на підставі рішення Херсонського господарського суду були проведені торги, за результатами яких покупцем був визнаний кредитор – банк «Надра». А через два роки фабрика була продана на ринку з метою поповнення ліквідності банку. На той момент залишковий борг фабрики становив близько 200 млн гривень і не обслуговувався вже 4 роки. Знову ж таки, нічого дивного для долі заставної власності по кредиту, який, очевидно, ніхто повертати не збирався.
Але найцікавіше починається через певний значний проміжок часу. У 2016 році суддя Сівакова задовольнила позов представників Сегалів до банку «Надра» і заявила про незаконність продажу банком заставного майна. Аргументуючи своє рішення, суддя Сівакова назвала вердикт суду Херсонської області, на підставі якого були проведені публічні торги з продажу фабрики, «незаконним з моменту його прийняття, і тому нездатним породжувати будь-які правові наслідки». На те, аби прийти до такого висновку, судді знадобилося аж цілих 8 днів. При цьому, справу до розгляду вона приняла після 4 років після того, як конфіскована власність була реалізована.
Отже, тепер найцікавіше. Хтось бере кредит під заставу майна. Кредит не повертає. Майно, звісно, у нього конфіскують, і аби повернути гроші – продають. Потім через 4 роки цей «дехто» згадує про «своє майно», і через суд повертає його. У результаті – кредит повертати не треба, але «крайнім», окрім вкладників банку, на чиї, власне, гроші і відбувався цей «банкет», робиться ще і той, хто, власне, і придбав заставну власність. Коротше кажучи, все це дуже нагадує схеми махінацій на ринку нерухомості, що були популярні не так давно, але масштаб тут інший. Наслідки, очевидно, теж.
На даний момент рішення судді Сівакової вже використовували як привід для фізичних спроб захоплення фабрики. Останній напад було здійснено з використанням вогнепальної зброї.
Зрозуміло, що подальші наслідки будуть ще більш серйозними.
По-перше, це все руйнує систему кредитування під заставу. Хто видаватиме такий кредит, якщо механізм вилучення заставної власності не працює? Якщо його можна оскаржити будь-коли та у будь-який спосіб? Звісно, повністю кредитування це не скасує, але будь-який нормальний банк буде закладати «ризики» у вартість кредиту. У результаті – кредити «дорожачатимуть». Значить, їх зможе взяти менша кількість підприємців. У цій ситуації залишиться лише «помахати ручкою» обіцяному економічному зростанню.
По-друге, це черговий удар по підприємництву і відродження «славних традицій» рейдерства. Будь-який «нормальний» рейдер має і суддів, і юристів, які завжди можуть вигадати причини, аби залізти на чуже підприємство. Ну а далі – класика. «Маскі-шоу» під прикриттям рішення судів. Захоплення підприємств «спортивними хлопцями». Тільки зараз все може бути серйозніше, адже кількість зброї у приватних руках зараз неспівмірно зросла навіть у порівнянні з 90-ми. Тому, швидше за все, все завершуватиметься локальними побоїщами і подальшим розпадом держави.
По-третє, не забуваймо і про «російський слід», який важко не помітити. Не треба бути великим аналітиком, аби побачити, що фігуранти справи без проблем переховувалися в РФ, і повернулися до українських справ лише зараз – у ситуації гібридної агресії проти України. При чому, звернули увагу на «прифронтову» Херсонщину, щодо якої раніше у росіян були особливі плани в контексті проекту «Новоросія» та встановлення «наземного сполучення» із Кримом. Навіщо окуповувати те, що можна «відсудити»? Логіка у цьому є, і її важко відкинути. У будь-якому випадку, український суд – це зброя, співмірна по руйнівній силі з ядерною. Це важко ігнорувати на не враховувати у геополітичних розкладах.
