Нещодавно фейсубук спільноту сколихнув скандал, пов'язаний з молодою партією «Сила людей». Партієць та колишній член політ ради Вадим Трюхан виступав на відверто пропагандонському шоу окупантів. Звісно, у ролі «хлопця для побиття» та безперечно з отриманням гонорару.
Але суть претензій, що почалася з поста Деніса Казанського, до якого автор ставиться з великою повагою, навіть не у виступі. А в відсутності швидкої редакції партії на цю #зраду. Та безліч поважних блогерів приєднались до його думки ставлячи хрест на майбутньому партії. Виходячи з твердження миттєвості покарання та суцільної ганьби. Попри пояснення чисельних партійців та закликів до об'єктивності. Чи варто судити всю отару за однієї поганої вівці?
Ось тут треба зробити паузу, охолонути та подивитись на ситуацію під іншим кутом.
Безперечно, сам вчинок Трюхана є ганебним. Вдвічі ганебним, тому що вчинено не вперше та попри його ж попередні обіцянки не робити цього ніколи. Це ані оспорюється, ані обговорюється.
Але…
На все є певні правила й процедури. Так. Правила та процедури.
В прагненні нових політичних сил, надії на виникнення справжніх партій та лідерів варто зрозуміти єдину річ. Просту й складу одночасно.
Миттєва реакція на подібні вчинки, яка задовольнить суспільство, можлива лише в політичних проектах. Там, де немає демократії. Бо демократія – це в першу чергу процедури. Тільки авторитарні та кишенькові «партії» можуть одразу відреагувати. Бо це не буде рішенням партії. Це буде рішення однієї людини – власника політ проекту поза будь-якими процедурами.
І ось тут головне питання – що важливіше? Реакція партійців з результатом або швидкість публічної заяви партії попри процедури заради іміджу? Чи дійсно відповідає цінностям та сподіванням шановного суспільства партія, яка йде попри власні процедури, власні правила заради тимчасових переваг та підтримки? Ви дійсно бажаєте таку партію? Тоді чим вона відрізняється від тих популістичних флюгерів, які домінують у Верховної раді та виборчих бюлетенях…
До речі, реакція самих партійців була швидка. А позиція безапеляційна. Особливо місцевих організацій зі Сходу. Бо тут нема двох точок зору. Коли в тебе війна в 7 кілометрах, то важко зрозуміти що можна робити у окупантів та ще й за гроші.
Саме реакція членів партії та внутрішний тиск змусив Вадима Трюхана піти. Піти, аби не бути ганебно виключеним в рамках процедур, що було запущено. Та вже на сьогодні він не член «Сили людей».
Тому, «Сила людей» показала дві важливі речі.
Перша – дотримання тих цінностей, що декларуються. Попри все. Навіть попри негативну реакцію на це. Бо або ми будуємо, або пристосовуємось.
Друга – відповідність та щиристь у реакції. Так, буть-хто з членів «Сили людей» може вчинити щось. Щось, що не вкладається ані в ідеологію партії, ані інтереси країни. Бо ми люди, та маємо право на помилки. Але саме люди й виправлють похибки своїх однопартійців. Швидко та безапляціно. І в том у є принцип і сила людей.
Тому, коли наступного разу, будь хто з кола довіри спільноти зробить помилку, може варто не приймати «гарачу» позицію, а просто на хвилину замислитись. Про причини. Про наслідки.
Тобто, що важливіше «шашечкі або їхати»…
