Для того щоб перетерпіти незначні незручності викликані зміною назви вулиці на якій живеш або більш-менш опанувати українську мову і почати нею спілкуватись хоч скільки-небудь часто(я не кажу про перейти повністю) потрібно значно МЕНШЕ сили волі ніж для того щоб примусити себе жити чесно, перестати давати і брати хабарі, перестати користуватись зв'язками і т п і т д
І от якщо у більшості наших співвітчизників не немає сил навіть на перше, то чому ми дивуємось що в країні не настало й друге?
Перепрошую за таке порівняння але: казати «декомунізація не на часі, українська мова не на часі бо спочатку потрібні реформи бо треба побороти корупцію» це те саме що сказати: «привчати дитину до горщика не на часі, треба спочатку привчити її до унітазу»
