(Не) Кожен українець може стати диктатором. (?)

Справа за малим — знайти цього диктатора у собі й виростити монстра на радість Українській Нації.

Дивитись на себе ніби з боку й оцінювати так: чи як диктатор вчинив Головаха? Якщо ні — не давати йому їсти, поки не вчинить як слід. Якщо не виправляється — не давати пити. Якщо ще якийсь «косяк» — струмом його «жахнути».

Нічого не вийде у цій історії без моральної сторони — приниження. Страшно ж струмом отримати? Ну от, ти вже боягуз. Можеш взяти балончик з фарбою й написати біля свого будинку «Головаха — боягуз!» Ходи кожен день повз цей напис, відчувай сором та виправляйся. Аж поки та фарба не вигорить.

Диктатора в собі слід годувати знаннями, відповідальністю та вчинками.

Влаштував родича на державну посаду «за знайомством» — це вчинок, але безвідповідальний. Ти гарний родич. Але поганий державний діяч. Цей родич найкращий буде на цій посаді? Якщо «так» — ой, як «пощастило» країні! А з наступним родичем також «пощастить»? Один вдалий випадок стане виправданням для сотень не таких вдалих, які прийдеться вибачати, як вибачив собі.

Лі Кван Ю з його посадженими до буцигарні друзями цитувати не буду. Самого себе треба посадити до буцигарні, якщо в тебе такі «друзі». О, згадав «любих друзів»)))

Власне, про друзів диктатора.

Усі вони — прибічники диктатури. Української, звичайно ж — більше не уточнюватиму.

Чим українська диктатура відрізняється від якоїсь іншої? Мовою, місцем та часом.

Мова — старі слова з новим змістом. Нові слова. Соцімплантація, наприклад, або громадоприщеплення.

Місце — Велика Україна.

Час — теперішній, який вимагає сучасної технології диктату, тому українська диктатура має буде більше психотехнотронною, ніж французька ХІХ століття чи німецька ХХ.

Накосячив? Тиждень без інтернету! Місяць без мобільного зв'язку!

Один день блокування розрахункової картки — зарплата твоя, а витратиш завтра.

Сьогодні думай про скоєне. Й радій, що в тебе у голові не стоїть чіп, який можна було б дистанційно заблокувати. Поки що просто блокується джерело їжі для твого організму.

Разом з друзями, так про них таки — думай що скоїте ще, послідовні будівельники української диктатури.

Награвшись у гру «сам собі диктатор» й переконавшись, що самопокарання є проявом особистісного зростання, а не задоволення прихованого потягу до мазохізму, можна розпочинати високі переговори з іншими українськими диктаторами.

Зміст цих переговорів — виявити серед претендентів такого, хто найбільше знатиме та вмітиме. У тому числі — вмітиме навчати та навчатись. Звісно мається на увазі не лише здатність передавати знання та навички, але й здатність добре карати поганих учнів. Й себе карати — обов'язково дозволити іншим, у разі якщо «дасиш слабину».

Воно ж як — винести самому собі смертний вирок набагато легше, ніж привести його у виконання. Ось тут й стане в нагоді добрий диктатор, який не залишить сумніву: або виконаєш вправу й підкориш собі світ, або помреш у ганьбі та невідомості. Ну або тікатимеш від страти, й від самого себе, своїх мрій про інше, цікаве життя. Зрозумієш, що маленька тепла норка з своїм лайном — це і є твоя «українська мрія». Сидітимеш й чекатимеш, коли нарешті закінчаться «злі часи» й на вулицю вийдеш паном у модних памперсах.

Наші батьки й їхні ровесники самі виросли у рабстві й нічого крім рабських звичок нам залишити не могли.

Змінити це можливо.

Не відкладаючи «на завтра».

Не можеш командувати іншими — командуй собою. Настане час — тобі самому запропонують булаву. Або сам доростеш до усвідомлення того, що неспроможний бути Гетьманом. До одного й іншого веде шлях самовипробовуванння, самопокарання й головне — самоприниження.

Коли зрозумів, що маєш вади — не намагайся їх приховати від інших, а просто поводь себе відповідно. Боїшся смерті? Боїшся голоду, хвороби? Боїшся тюрми? Змирись з тим, що ті, хто цього не бояться, мають над тобою перевагу. Стався до них гідно, роби, що накажуть аби їм не треба було тебе «ламати».

«А якщо я розумніший за них?» Тоді ти точно зможеш знайти спосіб позбутись страхів самому й таким само розумним як ти допоможеш. Здійснити революцію й стати...

«Новим українським диктатором — кращим за старого».

***
Я думаю, світ награвся у «демократію». На космічних кораблях й у літаках демократії не буває. Там панує ноократія — влада розуму. Дозволяти кожному вчитсь на власних помилках — дороге задоволення для людства. Помилка кожного — втрати для усіх.

Від Української Держави, аби просто не припинити існування, вимагатиметься надзусилля, безпрецедентний рівень внутрішньої організації та взаємодії з зовнішнім світом. Знадобиться високий рівень інтелекту та швидкість виконання команд.

Й головне, що знадобиться — високий рівень свідомості кожного на своєму місці. Розуміння — «в тоталітарній системі я повинен бути найкращим, аби отримати більше можливостей для самореалізації.» Так, називати систему тоталітарною, не вигадуючи для неї «прикрас». Так, карати за іншодумство, бо правильна думка лише одна й вона має бути науково обгрунтованою.

Й боятись одного — що не українець буде твоїм диктатором, а якийсь іноземний імператор прийшле своїх опричників гнобити твою «непересічну, унікальну, талановиту, перспективну та що там казати — просто безцінну для світу особистість, підкорити яку не зміг жоден хохол».

А чому цього боятись? Бо чуже — не своє. Знову вчитимеш чужу мову й мріятимеш про час, коли зможеш по-чужинському попросити дозволу у пана зібрати недоїдки з його столу. Французького чи німецького (Мінський формат) — які свого часу пройшли власну національну диктатуру, а тебе вчать демократії, аби ніколи не став сильним, навпаки — дозволив маніпулювати собою та своїм народом за допомогою політичних технологій.

Щоб ніколи не створив армію, ядерну зброю, енергетичну незалежність щоб ніколи не здобув — хлопу потрібна демократія. Щоб купувати реверсний газ та ходити на вибори — хлопу потрібна демократія. Щоб працювати на господаря — хлопу потрібна демократія.

«Розвинений хлоп» може ще на бензоколонці під Гамбургом вікна помити «представникам розвиненої демократії». Але ніколи не виконає наказ іншого українця. Бо не диктатор сам собі, але гетьман без булави.

Тим часом «цивілізований світ» потрошку згортає демократію для себе, створює приховану систему інтелектуального управління для внутрішнього споживання. Для зовнішнього — хай ще пограються у «свободу».

«Свободу,» яку українці вже на щастя не встигають у себе побудувати, як би не вимагали цього від них західні інструктори.

А от чи встигнуть побудувати власну диктатуру — залежить від кожного з нас. Від Головахи.

Скорись інтересам нації — передової частини свого народу. Й стань цією частиною.

Можливо, саме твого рішення чекає усе людство, аби розпочати свою нову еру!