Людина є частиною природи, закони якої порушити не може.
Це єдина втіха для тих, хто вірить у справедливі закони.
Усе інше мабуть прозвучить не настільки втішно.
Людина не завжди може виконати обіцянки, які дає навіть сама собі.
Ще гірше з обіцянками, які даються іншим людям.
Але найцікавіше те, що з жодної людини у світі не беруть обіцянку дотримуватись законів країни, у якій вона живе, аби визнати її дієздатною.
Її просто ставлять перед фактом: у нас тут є закони, вивчиш сама, якщо забажаєш, а у разі чого — відповідатимеш перед нами за порушення наших законів.
Запитання до спеціаліста з галузі права: «Яким чином людина може дотримуватись закону, якщо вона його не знає?»
Поки що відомі два варіанти відповіді.
Перший — «Якщо це закони природи.»
Другий — «Випадково».
В усіх інших випадках — «Щоб дотримуватись закону, людина повинна його знати».
Власне з цього й має починатись держава.
З знання законів.
Первісними з яких є закони природи.
Природні закони суспільства та держави.
Й природне право людини — розвиватись, краще розпоряджатись природними ресурсами й отримувати за це здатність обмежувати доступ до цих ресурсів тих, хто ними раціонально розпоряджатись не може чи не бажає.
Розвиватись може звичайно й окремо взята особистість. Але природа визначила нам колективну боротьбу за виживання. Нам — усьому виду людей розумних.
Тому наша здатність колективно розпоряджатись природними ресурсами має конкретне вираження у суспільній організації.
Суспільній організації раціонального використання природних ресурсів, правила якої й мають описуватись Конституцією та законодавством.
І як на мене — навіть якщо Конституція написана максимально наближено до законів природи, то за відсутності пункту «Громадянином країни є кожна особистість, яка знає та дотримується цієї Конституції» вона втрачає реальний сенс.
Як кажуть юристи, такий документ є «нікчемним».
Нікчемність діючої Конституції та законодавства України доведення й раніше не потребували, з огляду не те, як відповідно до них використовуються природні ресурси.
Нині ж нація нарешті має позбутись останніх ілюзій.
Конституція майбутнього — це зведення інструкцій з техніки безпеки у науковомісткому високотехнологічному середовищі, де не можна тягти до рота усе, що ворушиться, але треба вчитись користуватись складними та не дуже приладами й головне — підтримувати свій організм у належному стані.
Такий документ передбачає пряму та невідворотну відповідальність авторів перед тими, хто його дотримуватиметься, сказати більше — особисту зацікавленість авторів в успішності їхніх послідовників.
Створити таку Конституцію для українців — чи реально?
Реально, якщо готова проявити себе українська суспільна організація, здатна до більш високого рівня раціональності колективного використання природних ресурсів.
Відверто кажучи — й альтернативи якоїсь іншої для українців вже немає.