Людина є частиною природи, закони якої порушити не може.

Це єдина втіха для тих, хто вірить у справедливі закони.

Усе інше мабуть прозвучить не настільки втішно.

Людина не завжди може виконати обіцянки, які дає навіть сама собі.

Ще гірше з обіцянками, які даються іншим людям.

Але найцікавіше те, що з жодної людини у світі не беруть обіцянку дотримуватись законів країни, у якій вона живе, аби визнати її дієздатною.

Її просто ставлять перед фактом: у нас тут є закони, вивчиш сама, якщо забажаєш, а у разі чого — відповідатимеш перед нами за порушення наших законів.

Запитання до спеціаліста з галузі права: «Яким чином людина може дотримуватись закону, якщо вона його не знає?»

Поки що відомі два варіанти відповіді.

Перший — «Якщо це закони природи.»

Другий — «Випадково».

В усіх інших випадках — «Щоб дотримуватись закону, людина повинна його знати».

Власне з цього й має починатись держава.

З знання законів.

Первісними з яких є закони природи.

Природні закони суспільства та держави.

Й природне право людини — розвиватись, краще розпоряджатись природними ресурсами й отримувати за це здатність обмежувати доступ до цих ресурсів тих, хто ними раціонально розпоряджатись не може чи не бажає.

Розвиватись може звичайно й окремо взята особистість. Але природа визначила нам колективну боротьбу за виживання. Нам — усьому виду людей розумних.

Тому наша здатність колективно розпоряджатись природними ресурсами має конкретне вираження у суспільній організації.

Суспільній організації раціонального використання природних ресурсів, правила якої й мають описуватись Конституцією та законодавством.

І як на мене — навіть якщо Конституція написана максимально наближено до законів природи, то за відсутності пункту «Громадянином країни є кожна особистість, яка знає та дотримується цієї Конституції» вона втрачає реальний сенс.

Як кажуть юристи, такий документ є «нікчемним».

Нікчемність діючої Конституції та законодавства України доведення й раніше не потребували, з огляду не те, як відповідно до них використовуються природні ресурси.

Нині ж нація нарешті має позбутись останніх ілюзій.

Конституція майбутнього — це зведення інструкцій з техніки безпеки у науковомісткому високотехнологічному середовищі, де не можна тягти до рота усе, що ворушиться, але треба вчитись користуватись складними та не дуже приладами й головне — підтримувати свій організм у належному стані.

Такий документ передбачає пряму та невідворотну відповідальність авторів перед тими, хто його дотримуватиметься, сказати більше — особисту зацікавленість авторів в успішності їхніх послідовників.

Створити таку Конституцію для українців — чи реально?

Реально, якщо готова проявити себе українська суспільна організація, здатна до більш високого рівня раціональності колективного використання природних ресурсів.

Відверто кажучи — й альтернативи якоїсь іншої для українців вже немає.