Американський соціолог радянського походження Георгій Дерлуг'ян якось зауважив, що багато українських регіонів є більшими територіально й демографічно, а також економічно ніж деякі незалежні пострадянські держави. Відтак, політика на рівні регіонів та місцевих громад має велетенське значення. Але реформа децентралізації передала багато повноважень та ресурсів саме на місцевий рівень. І місцеві вибори минулого жовтня показали, що в Україні на місцевому рівні сформувалися регіональні політичні об'єднання та локальні лідери, які здатні налагоджувати діалог зі своїми виборцями та пропонувати їм менш політизовані / ідеологізовані, але більш прагматичні й реалістичні програми конкретних дій, що спрямовані на покращання якості життя мешканців цих громад. Воднораз не будем забувати видатного француза — вченого та політика 19-го сторіччя — Шарль де Монталанбера — який потверджувати таке: «Ви можете не займатися політикою, але політика все рівно займеться вами».
Свого часу Руді Джуліані — мера Нью-Йорка у 1994–2001 роках — з теплотою називали «мер Америки» за його перетворення «Великого яблука» з міста з високою злочинністю та недолугими міськими службами у комфортний та безпечний мегаполіс, у справжню столицю світу. В Україні успішним містом є Харків. Звісно ми повинні враховувати відмінності рівнях економічного розвитку поміж США та Україною: ВВП одного лише Нью-Йорка (у 2020 році 1,4 трильйона доларів) у 10 разів перевищує ВВП всієї України! Тим не менш політика й управління є мистецтвом можливого та здатності ефективно використовувати наявні ресурси. А перша столиця це і інтелектуальний хаб — варто лише згадати Каразінський університет — і промисловий локомотив країни, і центр медичних технологій. Харкову вдалося ці ресурси зберегти та трансформуватися з пострадянського населеного пункту у динамічне та комфортне місто, яке активно запроваджує європейські практики у повсякденне життя містян.
Ми знаємо, що у жовтні цього року відбудуться нові вибори міського голови Харкова. Наразі в.о. мера є Ігор Терехов, який був секретарем міськради, виглядає як політик, який здатне проводити програму модернізації міста і відтак реалізувати управлінські алгоритми, які отримують підтримку з боку харків'ян. Ба більше, дієздатна місцева влада є елементом посилання дієздатності української держави в цілому та аргументом проти антиукраїнської пропаганди, що Україна є failed state.
Не варто також забувати, що Харків є прикордонним містом. А якщо ваш сусід це держава яка прагне гегемонії у регіоні та яка не зупиняється перед використанням сили (згадаємо хоча б Грузино-Російську війну 2008 року), то мимоволі згадуються слова мексиканського президента кінця 19-го — початку 20-го сторіччя Порфіріо Діаса: «Нещасна Мексика! Так далеко від Бога, так близько до США!». В цивілізованих країнах брутальна імперіалістична політика це переважно історія, яка лишилася у минулому. А от наявність в України сусіда, який незрідка поводить себе за стандартами минулого та позаминулого сторічь — тобто відтворює моделі силової політики та імперіалістичної агресивності — вимагає від нас двох завдань одночасно: це і патріотична політична мобілізація, і здатність успішно господарювати, стимулюючи локальний економічний розвиток.
У цьому контексті ще один потенційний претендент на посаду мера Харкова М. Добкін попри своє харківське походження та кар'єру у цьому місті за часів президенства Януковича є радше політичним «варягом», позаяк вже давно не пов'язаний з містом політично. Не варто забувати і політичну позицію Добкіна, яка згідно харківським активістам є антимайданною та проросійською. На цій підставі вони вимагають позбавити Добкіна звання «Почесний харків'янин». І хоча ми починали з того, що мешканці громад хочуть бачити на чолі своїх міст дієздатні еліти, які розуміються на міському господарстві та можуть вирішувати локальні проблеми (саме таким є Терехов), уникнути політики та ідеології у прикордонному місті є неможливим. Особливо у часи брязкання зброєю з боку РФ. Харків є патріотичним форпостом України на сході країни і політична консолідація навколо дієздатних та державницькі налаштованих політиків є імперативним завданням.
Тому харків'янам треба буле обирати — і так виглядає що вони вже визначилися. У виборі поміж патріотичним прагматизмом і «космополітичним варягом» великі шанси саме на перемогу першого варіанту. Адже кому як не громадянам та елітам першої столиці України виступати трендсетерами у сферах державного будівництва та управлінського креативу, а ці тренди надалі можуть ставати моделями / алгоритмам модернізаційного проекту національного розвитку для всієї України.
