Сьогодні на своїй сторінці у ФБ один «великий» політичний діяч (усю велич якого можна спостерігати лише у постійно зростаючому об'ємі талії), «завзятий піклувальник» долями соціально незахищених верств населення, тепер вже віце-прем'єр-міністр України Павло Розенко (й дав же Бог ім'я, мабуть, щоб мене осоромити) радісно сповістив суспільству про те, що він, беручи участь у засіданні Координаційної ради Об'єднаної програми ООН з питань ВІЛ/СНІДу (UNAIDS), де офіційними мовами спілкування були англійська, французька, іспанська, китайська та російська, читав свою доповідь «прекрасною» англійською. На жаль, аудіовізуальних доказів цього «героїчного» вчинку у ФБ не виклав, а то я б зробив мовностилістичний аналіз його виступу.
А я сьогодні їхав у маршрутці за чотири гривні, там де 15 місць для сидіння, а далі заходьте стільки, скільки влізе. На одній із зупинок до дверей підійшла жіночка віком за сімдесят років й запитала водія, чи може вона проїхати за пільговим посвідченням. При чому вона відразу погодилась, що може їхати й стоячи, на що отримала однозначну відповідь від «хазяїна» транспортного засобу: «Нічого тут мені стояти, немає місць».
Розумієте, ми живемо у неперетинних світах – влада (як вони себе вважають) й народ країни.
Бажаю Розенку, щоб він так володів англійською, як можуть скористатися своїми правами (!!!) наші пенсіонери та інваліди.
Проте, підозрюю, що саме так він тією мовою й володіє. Бо, як засвідчує досвід, якщо людина – бовдур, то вона залишається бовдуром у всьому. Навіть в англійській.
Sweet dreams, mister Vice Prime-Minister!
