Всі мабуть чули, якщо хоч раз зіштовхувались із радянською пропагандою, про «імперіалістичний капітал». Про те, як постколоніальні держави розвинутого капіталізму згодом продовжували експлуатувати країни третього світу. Чи не був СРСР теж імперіалістичною державою, яка просувала свою гегемонію й інтереси на геополітичній дошці?
Звісно, адепти «радянсько-соціалістичного минулого»(саме ліві консерватори, сталіністи, червоні фашисти «тенкі») та деякі ортодоксальні марксисти будуть підмінювати поняття й намагатись виправдовувати себе готтентотською мораллю (наша гарна Колима – їхній поганий Бухенвальд). Також влада СРСР ніколи не була радянською, бо ніхто одне з одним не радився, а ті, хто говорив від імені робітників й селян, ніколи не працювали у власному житті. Радяньска пропаганда педалювала речі, які на сьогоднішній день можливо визначити конспірологічними. Імперіалістичну буржуазію, аналог якої мав СРСР у вигляді номенклатурних партократів.
Треба визначитись із термінами й визначеннями. А також встановити, яким критеріям «імперії» відповідає саме СРСР.
Імперія – це політична система, де центральні регіони домінують над національно-культурно відмінними периферіями.
Важливі атрибути імперії: колонії, або держави-сателіти, метрополії й периферії (структура), багатонаціональність, монарх, експлуататори й пригнічені, експансія й розширення гегемонії.
СРСР – це централізовано керована держава, яка мала на меті побудову соціалізму (реалізації марксистського соціалізму на практиці), що існувала з 1922 до 1991 рік.
Політика Радянської влади має імперіалістичні ознаки.
Периферії та метрополія:
До радянської периферії належали неросійські регіони РРФСР та 14 «національних» радянських соціалістичних республік, які керувались, звичайно, центром. У якості метрополії та центру виступає РРФСР, яка диктувала умови й політику. Радянська еліта складала партійну номенклатуру, яка визначала зовнішню й внутрішню політику Країн Совєтов. Також вона була в серці Росії (Москві) і сама була переважно російська (чи русіфікована). Ресурси периферії прямували в російське ядро.
Колонії або держави-сателіти:
Складається, окрім вище вказаних республік, із країн-сателітів Варшавського договору (1955). Серед них були: Соціалістична Республіка Румунія, Народна Республіка Болгарія, Польська Народна Республіка, Німецька Демократична Республіка, Чехословацька Соціалістична Республіка, Угорська Народна Республіка, Народна Республіка Албанія (до 1961). Але була опозиція соціалістичних держав, які більш-менш були самостійні від СРСР (Югославія, КНР, Кампучія).
Експансія й розширення гегемонії:
СРСР вдавався до розширення кордонів впливу, яке визначали «експортом революції», ще до початку Другої світової. Були невдалі спроби в Китаї й Бразилії та інші. Після Другої світової був створений соцблок, який став однією зі сторін Холодної війни. СРСР спонсорував союзні режими Північної Кореї, Китаю (який після 1960 вийшов з-під радянського впливу), Куби. Окрім того, вдавався до прямого військового вторгнення, на прикладі Афганістану.
Експлуататори й пригнічені:
Номенклатура намагалась зайвий раз не «палитись» своїм існуванням. Рівень життя партократів сильно контрастує із життям пролетаріїв, чиї інтереси представлялися формально. Правлячий клас намагався бути непомітним, проте мав переваги. Номенклатурщики не мали власних засобів виробництва до 1991, вони були своєрідним «колективним олігархом». Життя робочих та селян на периферії й у центрі відрізнялось. Вожді пролетаріату, які на себе брали повноваження говорити від їхнього імені, насправді експлуатували, як і західна буржуазія, яка була демонізована в радянській пропаганді. Також, як вказував вище, метрополія була в Радянській Росії, саме тому російська мова домінувала в СРСР, більший акцент робився на росіянах та русіфікованих представниках різних національностей, які могли впевнено вважати СРСР «своєю хатою», а себе – її власниками. Проте, справедливості заради, Радяньска влада проводила політику коренізації, яка мала на меті залучити інші народи й втертись в довіру, та подолати «великодержавний російський шовінізм».
(Квазі-)монарх+багатонаціональність:
Радянська влада не декларувала те, що вона є прямим продовженням (й перезапуском) Російської імперії. Проте сталінський та пост-сталінський СРСР дає змогу поміркувати над тим, чи був СРСР відродженням Російської імперії. Культ особи був такий, наче в абсолютної монархії (колишній соціалістичний сателіт КНДР: фактично монархічний уклад й наслідуванність влади). Замість релігійного культу, була віра в чарівний промінь базису, що вдарив в надбудову, а ще в діалектичний матеріалізм в цілому. У 15 республіках проживало багато представників різних національних та етнічних груп. Це великий список. Були геноциди різних народів та дискрімінаційна національна політика(сучасні совкоадепти намагаються нівелювати факт геноциду та дискрімінації за етнічними ознакам).
У СРСР казали: «Російська імперія – це тюрьма народів». Проте зі встановленням радянського режиму становище народів не змінілись фактично, хоча вони нібито могли вийти зі складу СРСР (формально).
Висновок: перелічені вище речі дають нам змогу казати про імперіалізм Радянського режиму й переродження під червоним фасадом Російської імперії. Всередині соціалістичного табору йде дискусія про досвід Радянського експерименту. Це була перша спроба встановити соціалістичний режим, проте закономірно вона закінчилася невдачею. Може, не треба заради «благих намірів» знищувати, вбивати людей за класовим та етнічним ознакам?
Допомога автору 4441 1144 2116 3310
