Продовження статті «Антикультизм і нацизм». Початок публікації — 23 жовтня. Повністю статтю можна прочитати

https://actfiles.org/anti-cultism-and-nazism-heirs-to-the-anticult-archive-part-1/

Вона буде корисною тим, хто хоче зрозуміти підґрунтя нинішньої ситуації в Україні. Яке потрібно шукати — як би дивно це не звучало — в передвоєнній і післявоєнній Германії 20 століття. В статті — маса доказів і посилань на першоджерела.

ВОНИ ПЛАНУЮТЬ НА ДЕСЯТИЛІТТЯ ВПЕРЕД…

Апологетичний центр був заснований у 1921 році Центральним комітетом внутрішньої місії Німецької протестантської церкви в Берліні21 , а Горст Юнгінгер описав обставини його виникнення без драматизації: 

" Коли в 1921 році Центральним комітетом внутрішньої місії було засновано "Апологетичну централь", протестантська церква реагувала на проблему різкого зростання кількості людей, які залишали церкву після Першої світової війни, і водночас групи вільнодумців та "вільнорелігійних" осіб зазнали швидкого припливу членів " .

HcSA234087.4628306403.jpeg
Джерело: ub01.uni-tuebingen.de/xmlui/bitstream/handle/10900/94079/Junginger_026.pdf

Хроніка масового виходу з Німецької протестантської євангельської церкви в ті роки читається як звіт з поля бою:

lWWN500264.02204174123.jpeg
"Tab. Kirchenaustritte in Deutschland 1862 bis 2019"

Майже мільйон парафіян (963 000 осіб) лише за чотири роки! Понад 800 000 з них виїхали протягом трьох років, що безпосередньо передували розгортанню Апологетичного центру . І це, наголошуємо, відображає статистику лише для протестантів. 

Для Німеччини з 60-мільйонним населенням, де членство в церкві протягом століть було нормою за замовчуванням, підтвердженою податковими документами, це був не просто відтік – це була справжня катастрофа.

Причин було безліч: національний шок через програну світову війну; зречення кайзера, який одночасно обіймав посаду верховного намісника прусської церкви; скасування державної релігії за Веймарською конституцією; та неконтрольована гіперінфляція, яка перетворила церковні кошти на порох. Зрештою, мільйони німців отримали суто практичний мотив: тепер можна було звільнитися від сплати церковних податків одним підписом.

Що мала робити релігійна організація, яка втратила мільйон прихильників, у такій ситуації? Здавалося б, настав час для глибокої богословської реформи, переоцінки застарілої мови проповідей, чесного обговорення причин кризи та спроб зрозуміти тих, хто відійшов. Все це, звичайно, обговорювалося в церковних канцеляріях… довго та безрезультатно.

На практиці було зроблено щось зовсім інше: було створено реєстр карток. Юнгінгер описав операційну структуру нової організації так: " Окрім широкої видавничої та лекційної діяльності, завданням "Апологетичного центра" було передусім забезпечення навчальними матеріалами пасторів і мирян, а також проведення навчальних курсів самостійно. Для цього було створено бібліотеку та розпочато створення архіву світоглядних спільнот, які вважалися ворожими. Інформаційна служба, яка також була створена, інтенсивно використовувалася як у церкві, так і державою " 2 .

Отже: бібліотека, архів "ворожих світоглядних спільнот" та інформаційна служба, що використовується державою. Хіба це не той самий архетип полиць у Мінську? І ці три елементи відтворювалися б сто років поспіль без жодної зміни: у Берліні 1920-х років, у Штутгарті 1960-х років, у Мюнхені 1970-х років, у Берліні 1990-х років, а у Москві та Мінську 2000-х років. 

Зростання цієї картотеки можна простежити за внутрішніми звітами центру, опублікованими Маттіасом Пельманном 38 та проаналізованими істориком Горстом Юнгінгером 2 :

yBIJ302815.87895030185.jpeg
Джерело: ub01.uni-tuebingen.de/xmlui/bitstream/handle/10900/94079/Junginger_026.pdf

База даних подвоїлася в розмірі рівно за три роки, коли в нацистській Німеччині була повністю ліквідована свобода зібрань та віросповідання! Новим громадам було заборонено реєструватися, видавати літературу чи збиратися разом. За всією розумною логікою, їхня кількість мала б різко скоротитися.

Пояснення цього парадоксу просте та фундаментальне для всього нашого розслідування. Картотека розширювалася не тому, що по всій Німеччині множилися небезпечні секти та культи, а тому, що сама церква – а точніше, антикультисти тієї епохи – невпинно розширювали саме визначення того, що вважається "небезпечним". Раптом виник шалений попит на "чорні списки", і церковна картотека отримала нового, дуже зацікавленого та впливового клієнта: державу та її апарат безпеки.

Кадрова історія Апологетичного центра є надзвичайно простою. Його першим директором був Карл Гюнтер Швейцер (1889–1965) 21 , який започаткував серію брошур під назвою "Wort und Tat" (Слово і діло). Вальтер Кюннет був головним редактором цієї серії з 1927 по 1932 рік12,21 . У 1932 році Кюннет змінив Швейцера на посаді директора, залишаючись на чолі центру до його закриття. Під його керівництвом, штатним лектором і редактором інформаційного бюлетеня Materialdienst, працював молодий пастор Курт Гуттен. 

Уся лінія німецької "сектантології" була зосереджена в стінах одного берлінського офісу протягом десятиліття між 1927 і 1937 роками. Вона складалася з директора, який переходив з крісла редактора на посаду професора, та його підлеглого, який після війни очолював офіційне агентство-наступника.

F3mK454684.16853966034.jpeg

Адольф Гітлер приходить до влади 30 січня 1933 року

Далі буде…