По-перше, завданням було дискредитувати активістів і поки що це вдається. Спаленою табличкою переймається реально більше народу, ніж, скажімо, зґвалтуванням у відділку в Кагарлику. Тому що Кагарлик — це одна людина, а табличка — це цілий інститут президентства і взагалі як ви смієте. Це дуже сумний медійний наслідок, але він цілком закономірний.
Закономірний тому що Аваков — не Захарченко. Аваков дуже добре знає помилки влади Овоча на Майдані та просто їх не повторює. Ніхто й не пробує створити медіакартинку, в якій існують злі активісти і добрі космонавти, котрі намагаються їх втихомирити (на цю маячню не ведеться ніхто крім людей, у крові яких досі циркулює найсмачніший у світі пломбір). МВС добре знає свою суспільну репутацію і грає саме з її допомогою — «приписуючи» активістів собі. Вони чудово знають, наскільки дискредитаційною є співпраця з МВС і абсолютно не соромляться цим користуватися. Це, власне, базова відповідь на питання «Чому на Банковій не було поліції?» Саме тому. Тому що підозра в «замусореності» дає незрівнянно потужніший ефект. Всіх не пересадиш, але всіх можна репутаційно знищити, якщо зробити правильний вигляд.
Перевірити це просто. Достатньо подивитися, що зараз пишуть про Романа Ратушного. А пишуть про нього три речі: що він «намалював свастику», що він «активіст з Протасового» і що він, як і решта, «професійний провокатор, що діяв погоджено з політикою». Загалом ці три тези, «вандал», «активіст» і «насправді промусорський» ліплять і до всього протесту загалом, і до кожного учасника зокрема. Але випадок з Романом абсолютно програмний, тож розберемо його.
Щодо свастики — ні, її намалював не Роман. Її взагалі намалювали не протестувальники, бо з'явилась вона уже після акції (подробиці з розбором туть: https://www.facebook.com/olexandra.matviychuk/posts/10157945117727304). Як то кажуть, це маленька деталь для МВС, але чомусь величезна проблема для богобоязливого українського суспільство, котре квапилось хором плюнути на філіна протестів саме через намальовану свастику. Якщо для вас саме цей символ став підставою засуджувати протести і відхрещуватись від них — мої вітання, вас, за браком кращого слова, наїбали. Проте ви не самотні, бо наїбали в цій ситуації нас усіх ще коли не виставили поліцейський кордон під ОП. Останнє, якщо подивитися на комунікацію МВС, зробили саме для того, щоб надати протестам чіткого флеру «мусорської провокації». Вдалося.
При цьому при всьому руками МВС Роману пробують помститися за Протасів Яр. Він виступав проти його забудови, виступав довго і послідовно, а перші дискредитаційні ластівки з'являлися ще тоді. Тільки от тоді їм важко було влучати в ціль, бо не було гучного інфоприводу, на хвилі якого можна нахабно брехати. А зараз можна. Тому зараз інформацію про те, що саме Роман намалював свастику, якої там не було на момент закінчення протестів, розганяється численними помийками. Цей розгін проплачений, звісно. І коли я кажу «проплачений», то буквально маю на увазі, що ці матеріали просувають за допомогою платної реклами. І якщо ви вважаєте, що пабліки з мемасами будуть розганяти подібні матеріали за бабло з власної доброї волі — дочитаєте цей допис потім, у дитсадку скоро сніданок.
А от щодо «насправді промусорський» ситуація ще сумніша. Бо Ратушного в цю ситуацію вписують разом із Філімоновим і тільки з ним. Абсолютно справедливо розраховуючи, що вельми сумнівна репутація «сина Перуна» Філімонова підмочить і репутацію Романа. Попри те, що він жодного разу не ультраправий, ба навіть не «помірковано правий», а його пасіонарна діяльність обмежується якраз Протасовим Яром. За двома зайцями погналися і, красені, обох спіймали, бо це ще й хороший ґрунт для дискредитації руху конкретно на захист Протасового, аби Корбан нарешті міг його забудувати черговими коробками.
З Романом особисто роблять точно те саме, що з усім протестним рухом загалом — репрезентують через репутаційні прірви в очах широкого загалу. Просто для того щоб репутація протестів репрезентувалась через образ МВС, репутація Романа — через образ Філімонова etc.
Але найприкметніша для мене річ — це ставлення до самого поняття активізму в публічному висвітленні. Знову-таки, ситуація з Романом тут — мікрокосм ситуації з протестами. Що вгорі — те внизу. Всі помийки, на яких розганяють паніку про «свастику Ратушного» буквально формулюють його активізм як частину провини. Між «„захисник“ Протасового», обов'язково з додатковими лапками, і малюванням свастики ставлять знак рівности. Це створює враження, ніби люди, котрі відстоюють Протасів Яр чи просто протестують проти незаконної забудови — нацисти. Ніби одне тягне за собою інше. Воно не тягне, але всі замовні тексти на цьому наголошують, аж поки в це не стає простіше повірити, ніж сидіти і думати, де ж тут маніпуляція. Бо маніпуляція всюди.
І висвітлення протестів загалом виглядає ідентично. Маркером «несумлінности» чи «політичної заанґажованости» протестів стає все. Це зробив Порошенко, аби помститись за поразку на виборах. Це зробив Медведчук, аби помститись за блокування каналів. Це зробив Порошенко, аби помститись за блокування каналів Медведчука (я реально бачив цю версію і мало не вмер від сміху). Це зробив Путін. Це зробив сам Зеленський. Це українські неонацисти. Ще трохи — і найлегше буде визнати, що всі перелічені просто зібралися десь на раду і вирішили «а давайте по-приколу розфігачимо ОП, щоб люди потім думали, хто з нас це зробив».
Шукати потенційних «відповідальних» на сторінці у фб — справа доволі марна. Але можна принаймні глянути, що це нам наразі дало, крім ще одного стосу сфабрикованих справ на додачу до Шеремета, Стерненка і Бутка. Впевнений крок у напрямку дискредитації протестів як таких — є. Жодного кроку в напрямку конструктивних змін натомість немає. Навіть більше — станом на зараз чимало цілком опозиційних та поміркованих людей вважають активістів більшою проблемою (з причин, перелічених вище), ніж корупцію, мусорське свавілля чи війну з Росією.
Останні три проблеми нікуди не поділися, звісно, але їх надзвичайно вправно почали транслювати через протестний рух. Тепер у цьому протесті, залежно від вашого бажання, можна побачити руку МВС, руку Кремля чи руку українських хапуг. При чому обирати можна з асортименту, бо, в кращих традиціях постінформаційного суспільства, всі ці фактори примудряються бути істинними одночасно — аби в дискусії зручно було покинути один аргумент і перемкнутись на інший.
Наша найбільша проблема зараз — у нецілеспрямованості протесту і нецілеспрямованості публічної дискусії. Ми всі розуміємо, що нам треба в ідеалі, але навіть на стратегічному рівні можемо лише повторювати ці потреби в різних формулюваннях. Надзвичайно гірка правда в тому, що протест потребує політичної складової для того, щоб досягти успіху. Це стосується будь-якої країни, а України й поготів. Без політичної презентації протестів нам світить лише бігати від суду до суду. І я тут не про умовно ліберальних депутатів, котрі зможуть про це поговорити в етерах, а натурально про людей, котрі зможуть зорганізувати протести як політичний рух.
Що не менш ідеалістично за нормального міністра МВС. Тому що протести складаються з людей із кардинально різними політичними поглядами. Люди на протестах об'єднані не політичною програмою, вони просто реагують на загрозу з боку політичної влади. Бо для того, щоб вести політичну дискусію між собою, спершу треба перемогти. Бо, зрештою, політика в нас дискредитована вже дуже давно, а від цього упередження на користь спільної справи — чи, кажучи патетичніше, res publica — відмовитись готовий дуже мало хто. Легше вже повірити в те, що нам загрожують активісти, а не мусорське свавілля чи Росія. Президент України, звісно, лох. Але й нам із вами нічого не бракує.
