Хочу нагадати, що перформативний акт з боку протестувальників — це майже завжди привертання уваги, це спосіб бути почутими через невідповідність поведінки очікуванням.
Перформативний акт з боку влади — це майже завжди відвертання уваги. Це інструмент зміщення акценту з ідеї протесту на конкретний прояв, який дозволяє створити правильне емоційне ставлення.

Вчорашнє шапіто з дверима потрібне було тільки для того, щоб у фокусі медіакартинки були двері, а не сфальсифіковані справи, викрадення людей і повна безкарність ментури. Вчорашнє шапіто, власне, вже було — здається, в Кисельова під час Майдану. Тільки туди принесли покоцаний беркутівський шолом — це було зміщенням фокусу з насильства проти мирних людей до опору беркутні як квінтесенції «поганого» насильства.

Вчора було те саме. Але суботні події були настільки буйними, настільки провокативними, що буквально єдиний постраждалий, якого взагалі змогли знайти — це двері. Щоб ви розуміли масштаби жорстокости українського протесту. Нам пробували зліпити жертву з дверей. Тільки замість Кисельова в нас була Мосєйчук, а замість Чечетова — персональний мапет Авакова Геращенко. І коли останній починає втирати, що протестувальники украли у дверей кусочека счастья і що треба було протестувати «мирно, як на майдані», виставляючи срані двері офірним цапом громадянського суспільства — це нагадує вже навіть не пародію на російську пропаганду, а якесь косплей-кабаре.

Як то кажуть, кляті мітингарі, двері замучили. Давайте, двері, розкажіть тьоті, де вас торкалися протестувальники.