Гебеклі-Тепе — одна з найдавніших рукотворних споруд. Це не те щоб храмовий комплекс (бо доказів існування релігії в той час ми не маємо), але щось на нього подібне. Численні зали, спершу концентричні, тоді квадратні, які покоління за поколінням зводили мисливці-збирачі догончарного неоліту. Якщо ви грали «Цивілізацію» — це означає, що ви змогли спорудити перше чудо світу до відкриття гончарства, сільського господарства і приручення тварин. Знахідка цілком революційна, котра багато що змінила в розумінні не лише історії кам'яної доби, а й доклалась до сучасного розуміння трансформацій первісної мітосвідомости на ранні організовані релігії.
І там (як і на інших локаціях ДГН в тих краях) є одна прикметна риса. Судячи зі знахідок, люди регулярно збирались на цій локації бенкетувати. Рештки своїх бенкетів, а також фігурки тварин і людей (найімовірніше, пов'язані з магією родючости чи мисливською магією) після бенкетів зсипали в одну з камер, які ви можете бачити на фото. Цей комплекс зводили впродовж багатьох поколінь, тож одне святкування, можливо, відбувалося в межах однієї такої камери. Важливо, що комплекс прикрашений вирізьбленими статуями хижих чи загрозливих тварин, але там немає жодної подоби істот, котрих вживали в їжу. Лише принесені на локацію статуетки і, власне, кістки.
Окрім іншого, такі захоронені святилища підтримували пам'ять для наступних поколінь — історію спільноти можна було простежити в залишках її учт і жертвопринесень. Постійне повернення на ту саму локацію, котра зберігала сліди попередніх поколінь, могло бути свого роду шпаргалкою історичної пам'яти для тогочасних людей, котрі покладались на усну традицію. З цих решток люди, котрі жили в традиції подібних практик, могли розуміти дещо про історію власної спільноти — як змінювались її розміри, коли було сито і голодно тощо.
Мисливці-збирачі з Ґебеклі-Тепе через багато поколінь таки одомашнили злаки, горіхи і деяку худобу, ще не раз переходили до осілого способу життя. Кріс Ґосден стверджує, що між ними, убейдською культурою (перша в реґіоні культура керамічного неоліту) та урукським періодом (постання перших міст) існує і генетична, і культурна тяглість.
І ось у глибинах урукського періоду, через багато тисячоліть після того, як Ґебеклі-Тепе покинули і забули, люди винаходять письмо. І письмо починається з умовного позначування та перелічування предметів. Замість кісток тварин люди почали використовувати умовні позначки, що вказують на цих тварин. Стверджувати тут генетико-контактні зв'язки немає достатніх підстав, але ці найперші практики письма надзвичайно подібні до заміни предметної репрезентації історії на її симулякри, зафіксовані на глиняних табличках. Не просто спосіб зберігати інформацію на зовнішньому носії, а спосіб репрезентації об'єкта без демонстрації. Тобто не винахід на рівному місці, а продовження принципу пам'яти за допомогою передових технологій. Спогади, які раніше делегували ландшафту, стали компактними і абстрактними.
Саме тоді людство, як розумієте, стало «вже не те», бо, замість пам'ятати, почало довіряти свої найцінніші спогади і знання якійсь малозрозумілій новомодній глині. Котра, на відміну від фетишів, не мала безпосереднього зв'язку із зображуваним, а лише з інформацією про нього.
