Картаген за всяку ціну намагався примиритися з Римом.
За підсумками другої Пунічної війни Картаген втратив значну частину свого впливу і флоту, а також зарікався будь-коли піднімати зброю проти Риму та його союзників. Така була ціна.
Третя Пунічна війна почалася з того, що союзна Риму Нумідія крок за кроком відбирала територію Картагену, аж поки їх це не дістало і вони не виставили армію. Виставили і зазнали поразки. І відразу стратили генералів, котрі очолили цю армію, і попросили в Риму пробачення і здались на його милість.
А тоді римські леґіони висадились в Африці і зажадали від Картагена всю зброю та артилерію. Картагенці погодились, бо краще ж поганий мир, ніж хороша війна. 2000 машин і 200000 одиниць зброї віддали Риму у відповідь на вимогу гарантій безпеки.
Тоді їм оголосили рішення Сенату: місто Картаген має перенестись на 15 кілометрів углиб суші, аби більше не загрожувати Риму своєю морською торгівлею і економічним процвітанням. Таких гарантій безпеки потребував Рим.
Тому Картагену довелось робити нову зброю і нову артилерію буквально з лайна і палок. За Аппіаном, жінки обтинали собі волосся, щоб робити з нього канати на катапульти, бо інших матеріалів не було. Але нагоду було втрачено. Картаген, намагаючись задобрити агресора і гарантувати його безпеку, втратив більшість впливу на узбережжі, втратив можливість привести підмогу ззовні, а тому по кількох роках облоги впав.
І його було зруйновано. Бо насправді Рим від початку потребував саме цього, а не гарантій безпеки.
