Український водевіль або бутафорна Україна

Бутафорія — муляж, спеціально виготовлені предмети, що вживаються в театральних спектаклях на заміну справжнім речам. Предмети бутафорії відрізняються дешевизною, міцністю, підкресленою виразністю зовнішньої форми (при їх виготовленні зазвичай відмовляються від відтворення деталей, не видимих глядачеві).

Водевіль — невелика комедійна п'єса, якій притаманна проста композиція, динамічний сюжет, дотепність, у ній розмови героїв чергуються з піснями, танцями.

Останні три роки, спостерігаючи за життям в Україні, мене ніяк не покидає відчуття, що всі ми, трохи, з'їхали з глузду… Коли дивишся телевізор, переглядаєш інтернет, спілкуєшся наживо з реальними людьми, складається враження ніби ми на сцені сільського клубу і граємо якісь примітивні ролі в дешевому водевілі. Аж кортить вигукнути: «Танцюють всі!».

Тут український народ виступає в ролі масовки, а головні герої (рідна кров свого народу), що вже давно покинули свої далекі та глухі провінції й правдами і неправдами подолали всі можливі щаблі соціальної, матеріальної та кар'єрної ієрархії, перебувають в стольному граді Києві! Там вони, як і колись Свирид Голохвостий, постійно бігають «за двома зайцями». Комусь заєць попався в ролі депутата, хтось зловив зайця в образі міністра, а дехто, взагалі, піймав цілого шоколадного зайчиська і став головним над всіма – президентом!

І ніхто з нас вже не пам'ятає сюжету, і давно вже всі забули про що йшлося на початку дійства, і хто кому друг, а хто кому ворог... Навіть актори не пам'ятають де і коли вони загубили свої сценарії і тепер грають ролі, винятково іпровізуючи. Зате як грають!!! Щиро і натхненно! Так би мовити, «натурально» входять в образ. Коли б їх побачив Станіславський, він би закричав: «Вірю!», «Браво!». Щодо головного персонажу цього спектаклю, то за свій геніальний талант підміни понять, на зло Ді Капріо, він вмить би отримав найпрестижнішу премію Голлівуду – «Оскар».

А навколо них – Україна… Саме навколо них, а не в їх серцях і душах. Вона тут не справжня. Вона тут бутафорна! Бо на першому місці є вони, самозакохані лицедії, які постійно змінюють маски і ведуть нескінченну боротьбу між собою та проти всіх. Аби досягти своєї мети, ці пігмеї, так звані державні очільники та можновладці не гребують, абсолютно, нічим. Насамперед, своєю матір'ю, яка їх породила – Україною…

Кожну годину, кожен день, тиждень, місяць, роки, зрештою – завжди, вони жадібно висмоктують з неї всі соки. Знищують її заради власних потреб, користуються нею аби задовільнити свої хворі амбіції, продають її на кожному кроці, і крадуть, крадуть, крадуть і все їм мало, мало, мало!

Тож коли масовка (український народ), час від часу, вибігає на сцену, щоб зіграти коротку епізодичну роль, вона з подивом помічає, що з кожним разом ті речі, які здалека, за кулісами, видавалися справжніми, насправді, якщо добре придивитися зблизька, є лише дешевою підробкою — муляжом, бутафорією.

Наприклад, Верховна Рада України. Здається справжній парламент, законотворець. А насправді? Швидше, творець беззаконня, кулуарних змов, зради, підкупу, продажності, шантажу, залякування, фарисейства, облуди, марнославства, безпринципності та багатьох інших, поганих для карми, речей.

Чи візьмемо, Кабінет Міністрів України. Коли хочете, черговий раз, отримати негативні емоції то поцікавтесь, що він там знову «постановив». І вкотре, згадаєте його «не злим, тихим словом» бо, як завжди, доведеться за щось більше платити. За газ, електрику, комунальні послуги, паливо, продукти. За все на світі! І так до безконечності. От ніби, «все по закону», і наш уряд нам «товариш і брат», а відчуття таке, що гірший від окупанта.

І нарешті, наша вишенька на торті – Президент України. Що тут сказати… Побачиш його по телевізору, відразу видно — «свій хлоп», «чистий» дядько Петро з сусіднього села, який за Союзу був головою колгоспу. Чи радгоспу? А коли почуєш як він розумно говорить, навіть вміє розмовляти англійською мовою – то взагалі, так тебе і гордість аж «розпирає». Слухаєш про що він там розказує і віриш… Майже кожному слову, віриш! Думаєш, невже збулися пророчі слова Тараса Шевченка, і ми таки діждались «Вашингтона, з новим і праведним законом».

Ага… Діждались, «жити по новому». Нехай Бог боронить від такого нового життя. Знаєте, люди кажуть, що коли тобі щось здається, потрібно хреститись. Так от, я вже втомився хреститись бо мені здається, що в нашого гаранта роздвоєння особистості. (Я навіть прочитав хто він по гороскопу, чи не близнюки, випадково? Ні, терези, що теж бентежить.) Чому мені так здається?

Скажіть, у нас війна з Росією чи ні? Президент стверджує, що так. Якщо так, то чому в нас якесь АТО? Чому не розірвано дипломатичні відносини? Чому Росію не проголошено окупантом у правовому полі? Зрештою, буду банальним, чому на четвертому році війни і досі працює кондитерська фабрика в Ліпєцьку? Самі знаєте кого. Він що, змушений там цілодобово пекти солодощі для російських солдатів, щоб вони їх жерли аби бути щасливішими, коли вбивають українців? Чи жадібність настільки величезна, що можна наплювати на думку своїх громадян і далі продовжувати заробляти на території свого ворога… Хіба так має чинити головнокомандуючий?

Обізнані експерти мені заперечать і гнівно вигукнуть, що це вже не фабрика нашого гаранта і всі його бізнес — активи тепер під управлінням сліпого трасту! Що це за фігня така – сліпий траст? Без 100 грам «не розберешся». Та яких там 100 грам, тут навіть ящик горілки не допоможе! Все так «намутили» і «поховали кінці у воду», що наш ПОП став святішим від Папи Римського!

Ще мені здається, що роздвоєння власного его в нього відбувається тоді, коли він, останнім часом, діє за принципом французького короля Людовіка XIV, який володів абсолютною владою і стверджував, що «Держава — це я». Придворні підлабузники іменували Людовіка XIV — «король – сонце» і всіляко догоджали його бажанням.

Недаремно, часто Україну порівнюють з Францією. Щось таки є в нас спільного. Особливо коли спостерігати за поведінкою президентської фракції у Верховній Раді України. Хоче сюзерен призначити свого чергового кума наступним прокурором? Нема питань! І пофіг, що це суперечить закону бо кум немає юридичної освіти. Змінимо сам закон, але ніяк не кандидатуру кума! Треба це зробити швидко? Які проблеми. «Хер» з тим регламентом, швидко «проведем» законопроект по комітетам, того ж дня винесем на порядок денний, відразу ж розглянемо у всіх читаннях та в цілому, домовимось з екс – регіоналами, які нещодавно того кума і «посадили» (але хто то пам'ятає) та відразу ж проголосуємо! Ну хіба не краса?! Вміємо, як хочемо…

Можна перелічити багато таких прикладів, як швидко здійснювалися забаганки Петра Олексійовича. І не тільки депутатами а й міністрами, головами держадміністрацій, наближеними журналістами, експертами, політтехнологами, силовими структурами і безліччю безіменних пройдисвітів, які «крутяться» навколо найвищої особи. Як каже народне прислів'я: «З ким поведешся з того наберешся».

Президент в нас освічена людина тому добре пам'ятає вислів генерала Франко: «Друзям — все, ворогам – закон». І геніально втілює його в життя. Наприклад, просять люди знизити ціну розмитнення на автомобілі, яка є однією з найвищих у світі. Фіг вам! Бо його друзі (а можливо і він сам) втратять надприбутки від експорту нових автомобілів. Ні, теоретично ніхто не забороняє автомобілістам цього вимагати. Але «пройдіть» всі законні процедури. І так вже три роки «проходять» бідолахи «сім кіл пекла» але вічно чогось бракує.

Написано купу законопроектів, які ніяк не можуть розглянути на профільному комітеті. Бо голові комітету (кажуть, колишня бухгалтер солодкої імперії) завжди щось в тих законопроектах не подобається. Ну добре, дідько з нею, не хоче (чи не може?) вона їх погодити, знайшли інший вихід. Переконали понад 100 депутатів підписатися на підтримку одного, спільно погодженого законопроекту, щоб винести на порядок денний сесії без висновків профільного комітету.

Знову халепа! Бракує голосів. Президентська фракція проти. Чому проти? Нема «добра» з високих кабінетів на вулиці Банковій. Народу вривається терпець і вони організовують акції протесту, що завершуються під стінами парламенту. Але даремно… Бо люди не куми і не друзі президента, яким з його дозволу, можна все, незважаючи ні на що, а тим більше на якісь там регламенти та закони. А людям — все «в рамках чинного законодавства».

Багато, дуже багато прикладів можна навести, як верховний командувач з друзями, будують свою Україну (конкретні факти можна знайти в інтернеті та ЗМІ). Бутафорну. Лицемірну. Жадібну. Псевдо патріотичну (бо Путін нападе). Гротескну державу, що повинна обслуговувати винятково їхні шкурні інтереси.

Невже вони не помічають, як повторяють стиль і поведінку горезвісного Януковича? Як в управлінні країною, повертаються до показухи, зверхності, совдепії та азаровщини? Як з кожним днем зубожіє та вимирає народ? А вони навпаки, весь час багатіють! Як люди масово виїжджають на заробітки? Як повертаються «темники»? Як придворні експерти та журналісти маніпулюють фактами в інтересах влади? Як у можновладців на всіх рівнях зростає нетерпимість до критики? Як ненависть до них переповнює серця? Як знову Україна вагітніє черговим майданом!

Хіба за це пожертвувала життям «Небесна сотня», вбивців якої ще досі не покарано? Хіба за це воюють і помирають наші солдати коли офіційно не оголошено війни? Риторичні питання… Але точно знаю, що якщо цей український водевіль — пародія на реформи і побудову бутафорної України, найближчим часом не закінчиться — то всі ми, як масовка (народ) так і головні та другорядні герої (депутати, міністри тощо) на чолі з мега персонажем, станемо маріонетками в чужій геополітичній грі, ворожих нам ляльководів!

Тоді весь цирк нашого життя, перестане бути комедією, а перетвориться в драму. Можливо, навіть трагедію… А десь далеко, сам один — без Мальвіни, замкнутий у підвалі Карабаса – Барабаса, буде плакати і шкодувати за втраченими можливостями наш гарант. І як той Буратіно в якого від брехні виріс ніс, він нарешті зрозуміє, що Україна — не казкова «Країна Дурнів», де можна нескінченно збагачуватись на чарівному «Полі Чудес»…