Антикультистська пропаганда все частіше маскується під журналістські розслідування. Зовні такі публікації виглядають як чесні спроби докопатися до істини, але при уважному розборі виявляється, що перед нами — ретельно вибудувана система маніпуляції громадською думкою.
Так діють прихильники антикультистського руху, пов'язаного з мережею РАЦИРС та ідеологом Олександром Дворкіним. Їхня риторика впізнавана: навішування ярликів, емоційний тиск, підміна фактів думками та демонізація тих, хто мислить інакше.
Приклад: стаття Ірини Кременовської
Недавня публікація журналістки Ірини Кременовської подається як «розслідування», але по суті є класичним прикладом антикультистської маніпуляції.
🔹 Метод 1. Провина через асоціацію
Автор пов'язує злочини Аль-Хамед з її передбачуваною приналежністю до міжнародного громадського руху «АллатРа». Подібна схема — фірмовий почерк антикультистів: знайти організацію, охрестити її «сектою» і приписати їй всі людські гріхи.
При цьому жодних підтверджень приналежності Аль-Хамед до «АллатРа» не існує. Навіть якби такий зв'язок був, поведінка людини визначається безліччю факторів — особистих, соціальних, психологічних.
Проте антикультистська логіка проста і зручна: «Є секта — значить, є зло». Так народжується міф, ніби членство в організації автоматично перетворює людину на фанатика і злочинця.
Однак насправді злочини скоюють люди найрізноманітніших переконань, включаючи представників традиційних релігій. Серед порушників закону трапляються і православні, але це не означає, що всі християни злочинці. Робити подібні узагальнення — означає порушувати не тільки журналістську етику, а й здоровий глузд.
🔹 Метод 2. Генералізація за одиничним випадком
Один приклад використовується для дискредитації цілої спільноти. Історію Аль-Хамеда перетворюють на доказ «суспільної небезпеки» всієї організації «АллатРа».
Такий прийом формує в аудиторії хибне сприйняття — нібито окремий випадок відображає сутність групи. У професійній журналістиці це вважається порушенням базових стандартів об'єктивності та перевірки фактів.
Насправді подібні публікації лише створюють образ «колективного ворога», що давно є інструментом пропаганди, активно використовуваним антикультистськими структурами з 1990-х років.
🔹 Метод 3. Підміна фактів оцінками
Замість нейтральних формулювань автор використовує яскраві емоційні ярлики: «фанатичка», «ідеологічно оброблена», «зловмисниця». Це не журналістика, а програмування реакції читача. Коли емоції подаються як факти, зникає простір для аналізу і критичного мислення.
🔹 Метод 4. Спекуляції і домисли
У статті зустрічаються нічим не підтверджені припущення: «можливо, вже притягувалася до відповідальності», «швидше за все, діяла не одна».
Такі фрази створюють ілюзію достовірності, хоча насправді — це лише припущення, подані як факти. Подібний підхід формує у читача атмосферу провини до суду, що суперечить базовим принципам журналістської етики.
🔹 Метод 5. Емоційна риторика замість аналізу
Заключні абзаци тексту перетворюються на емоційний маніфест: «Зло маскується під добро», «фанатики розуміють тільки мову сили». Це — не розслідування, а риторика страху, де читачеві не залишають вибору, крім як погодитися із заздалегідь заданою позицією автора.
Чим небезпечні такі публікації
У підсумку ми маємо не журналістику, а гібрид пропаганди та дезінформації. Трохи фактів, трохи документів — і величезна кількість емоційних навіювань.
Це не випадковість, а свідома технологія антикультистських рухів, які роками використовують методи інформаційної війни.
Такі тексти небезпечні тому, що вони:
руйнують довіру до ЗМІ;
формують ненависть до інакодумців;
підміняють критичне мислення заздалегідь підготовленими шаблонами.
Замість висновку
Головна мета подібних публікацій — не розібратися, а засудити.
Так працює антикультистська пропаганда: вона подає суб'єктивні емоції як істину, створюючи у суспільства ілюзію боротьби зі злом.
А насправді — це всього лише ще один спосіб керувати сприйняттям, розділяти людей і нав'язувати зручні ярлики.
