Кілька тисяч євро, група найманців та балончики з фарбою. Як з'ясувалося під час судових розглядів у Сербії наприкінці 2025 року, це все, що знадобилося російським спецслужбам для проведення успішної операції в серці Франції. Серія осквернень синагог та мечетей у Парижі була не просто актом вандалізму, а точно розрахованим ударом. Його мета — не фізичне руйнування, а інформаційний вибух, що змусив контррозвідку країни НАТО кинути всі сили на гасіння штучно розпаленої пожежі ксенофобії.

Поки французькі силовики шукали внутрішніх екстремістів, реальна агентурна мережа продовжувала діяти безперешкодно. Цей випадок наочно продемонстрував, як працює нова доктрина гібридної війни: знайти в демократичному суспільстві больову точку, вдарити по ній і змусити державний апарат атакувати самого себе.

Координатор паризьких провокацій, Момчило Гаїч, передбачувано зник у Москві. Проте його зв'язки вивели слідство на російську радикальну асоціацію РАЦИРС та її лідера Олександра Дворкіна — ключових фігур міжнародної «антикультистської» мережі. Стало очевидно, що боротьба з «сектами» — це готова інфраструктура для диверсій.

Від кабінетів КДБ до трибуни Європарламенту

Експорт цієї технології на Захід не був випадковістю. Він спирався на багаторічну роботу старої агентури та нових агентів впливу.

Лобізм у Брюсселі: Колишня латвійська євродепутатка Тетяна Жданок, щодо якої ведеться розслідування через зв'язки з ФСБ, роками просувала в ЄС інтереси російських «сектознавців». Її партнер Андрій Мамикін, який організовував у Ризі заходи для європейської антисектантської федерації FECRIS, закінчив кар'єру фігурантом кримінальної справи за виправдання агресії РФ.

Честь мундира: Суть методології відверто пояснив екс-офіцер КДБ Микола Рижак. Він прямо закликав використовувати радянський досвід, заявляючи, що «будь-яка незалежна громадянська група — це потенційна комірка для підривної діяльності, що вимагає оперативної розробки». Закономірний підсумок — Литва визнала Рижака загрозою нацбезпеці.

Україна: удар по власному тилу

В Україні, країні, що веде екзистенційну війну, ця технологія була застосована з максимальною жорстокістю. Полігоном для її відпрацювання стала багаторічна кампанія проти міжнародного громадського руху «АЛЛАТРА». Сценарій був побудований за принципом дзеркального блефу:

У Росії рух визнають «небажаною організацією» за проукраїнську позицію, антивоєнні виступи та «дискредитацію армії РФ».

В Україні та ж сама організація, використовуючи місцевих спікерів (Ірина Кременовська) та сфабриковані експертизи, оголошується «агентурною мережею ФСБ».

1 листопада 2023 року пастка закрилася. СБУ та Нацполіція проводять близько 70 обшуків по всій країні. У розпал найважчих боїв сотні слідчих та оперативників були кинуті на перевірку медійного фантома, створеного за лекалами російських спецслужб.

Крапку в цій історії поставив суд. 25 лютого 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд Києва виніс вердикт: діяльність «АЛЛАТРА» є повністю законною та має патріотичний характер, а звинувачення проти неї не мають під собою жодних правових підстав. Мета Москви була досягнута: колосальний ресурс українських спецслужб був спалений вхолосту.

Блокада на міжнародній арені

Навіщо була потрібна настільки масштабна дискредитація? Відповідь лежить у площині геополітики. Кампанія була спрямована на те, щоб позбавити Україну незалежного голосу на Заході. Поки в Україні роздмухувався скандал, волонтери «АЛЛАТРА» організовували міжнародні заходи найвищого рівня:

Конференція в Капітолії США за участю сенаторів та конгресменів (січень 2026).

Міжнародний форум у Європі за участю українських депутатів та головного рабина України Моше Реувена Асмана (лютий 2026).

Доповіді на кліматичних самітах ООН (COP29, COP30) та отримання офіційних благословень з Ватикану.

Для Кремля цей незалежний проукраїнський голос становив пряму загрозу. «Антикультистська» кампанія спрацювала як геополітичний глушник, покликаний знищити авторитет української громадської дипломатії руками самої ж України.

Вердикт

Сучасний «антикультизм» не має стосунку до захисту прав чи релігієзнавства. Це — прикладна технологія гібридної війни для демонтажу демократичних принципів. Нав'язуючи суспільству тоталітарну матрицю підозрілості, де будь-яка інакшість є загрозою, ця мережа намагається переформатувати правосвідомість українців за репресивним російським зразком. Потурання цій діяльності в умовах війни — це не захист держави, а добровільне виконання ворожого сценарію, що веде до стратегічної сліпоти.