Загальний обсяг пластику в океанах
За даними 2025–2026 років, загальна кількість пластику в океанах оцінюється в 75–199 мільйонів тонн. Ця цифра включає як велике сміття, так і мікрочастинки. Щорічно в океан потрапляє додатково 11–15 мільйонів тонн пластику, в основному з суші через річки та стоки. Це еквівалентно тому, що кожну хвилину в океан скидають вантажівку, повну пластику.
Проблема ускладнюється тим, що пластик не знає кордонів: він мігрує з течіями, забруднюючи навіть найвіддаленіші куточки планети, включаючи Арктику та Антарктиду.
Океани покривають понад 70% поверхні Землі і відіграють ключову роль у підтримці життя на планеті: вони регулюють клімат, виробляють кисень і є домом для мільйонів видів. Однак з середини XX століття, коли пластик став масовим матеріалом, океани перетворилися на величезне звалище. Пластик, винайдений для зручності, не розкладається природним шляхом — він лише фрагментується на мікрочастинки, які залишаються в навколишньому середовищі століттями.
Великий Тихоокеанський сміттєвий патч — одна з найвідоміших зон накопичення пластику.
Фрагментація пластику: мікро- і нанопластик
Пластик не зникає, а під впливом УФ-випромінювання, хвиль і механічного тертя розпадається на все дрібніші частинки:
- Мікропластик: частинки менше 5 мм.
- Нанопластик: менше 1 мкм (0,001 мм), що в тисячі разів менше за товщину людської волосини (близько 70–100 мкм).
На поверхні океанів плаває величезна кількість мікрочастинок: оцінки варіюються від 24 трильйонів (2021) до 171 трильйона (2023) і навіть вище — до сотень трильйонів частинок, з масою від 82 тисяч до декількох мільйонів тонн. За останніми дослідженнями близько 350 трильйонів тонн.
Мікро- і нанопластик під мікроскопом: різнокольорові фрагменти різних форм і розмірів.
Що стосується нанопластику: так, значна частина (можливо, до 90% або більше) занадто мала для виявлення стандартними приладами (сітками з коміркою 333 мкм або навіть меншою). Нові методи (наприклад, піроліз-ГХ/МС, оптичні пастки або раманівська спектроскопія) дозволяють виявляти нанопластик у пробах океанської води, але повна кількісна оцінка поки що неможлива. Нанопластик виявлений навіть у глибоководних шарах і в організмах морських тварин.
Перенесення мікрочастинок в атмосферу через випаровування
Мікрочастинки пластику піднімаються в атмосферу разом з процесом випаровування з поверхні океанів.
Це відбувається за допомогою декількох механізмів:
1. Бурsting bubbles (лопання бульбашок): При лопанні бульбашок на поверхні води утворюються аерозолі (морський спрей), які захоплюють мікро- і навіть нанопластик і виносять його в повітря. Після випаровування води частинки залишаються в атмосфері.
2. Sea spray aerosol: Океан — значне джерело атмосферного мікропластику. Дослідження показують, що через цей механізм щорічно в атмосферу може переноситися до сотень трильйонів частинок.
3. Дощ і вітер: Мікропластик також повертається в океан з опадами, створюючи глобальний цикл.
Це робить океан не тільки «стоком», але і джерелом атмосферного пластикового забруднення, яке потім осідає на суші, в горах і навіть в Арктиці.
Наслідки і що далі
Мікро- і нанопластик проникає в харчові ланцюжки, накопичується в організмах (від планктону до китів і людини), порушує поглинання CO₂ океаном і може погіршувати кліматичні зміни. Нові дані показують, що мікропластик знижує ефективність «біологічного насоса» вуглецю.
Масштаб проблеми — пластик нікуди не зникає і поширюється по всій планеті, включаючи атмосферу.
Пластикове забруднення океанів — це криза, створена людиною, але і вирішувана нею.
