Протистояння було великим. Я лікар, що практикує, для якого всі витрати, якщо вони потрібні для покращення життя і здоров'я людини, виправдані. Він економічний аналітик, для нього важливі такі слова як «доцільність» і «перспектива». Для мене прогрес виправдовує витрати, і високі моральні гуманітарні ідеї, а не кошти, є метою, а для нього стає питання, чи насправді ці кошти вирішать якусь проблему, і що буде, коли ці кошти закінчаться? Лід і полум'я.

Я маю багато таких «синців» на своєму резюме. Напроти, зазвичай, сидить чоловік у костюмі, з адміністрації, з вільними і властними манерами багатої, досвідченої людини, розказує мені про імідж, гроші, медійні ресурси і профіт, коли я розказую, як можна покращити людське життя. Чи цього не достатньо вже, — просто зробити щось заради людини, здоров'я, майбутнього? Чи завжди потрібні ще якісь мотиви, як доцільність чи перспектива?

Прірва між двома світоглядами, науковим і економічним, не нова, і не особлива для будь-якої країни. Чи доцільні витрати NASA, чи доцільні витрати на українську науку (см. Антон Сененко), чи доцільно витрачати мільярди, розроблюючи ліки, від яких буде покращення лише невеликій групі людей?

Держава у цьому спорі є одночасно і опонент, коли каже «недоцільно», «непрактично», «ми повинні розумно витрачати гроші», і як помічник, як значне джерело грантів, як інститут, завдання якого дбати про суспільне благо завдяки бюджету (по ідєє).

Але відразу впадає в око, як слідкуєш за українською науковою дискусією, що майже завжди вона йде у площині науковці — держава, в дуже рідко науковці — бізнесмени.

І це саме те, про що я хочу поговорити. Роль незалежного, приватного бізнесу у розвитку української науки. У той час, коли держава може піклуватися своєю військовою і гуманітарною безпекою, престижем, добробутом пересічного громадянина, у бізнесу, per se, задача одна, — прибуток. (И, до речі, саме тому державне забезпечення абсолютно життєво необхідно науці, і наука життєво необхідна державі).

Це не добре чи погано, це так є, бізнес існує для того, щоб був прибуток. І якщо науковці хочуть включити до сфери свого можливого фінансування приватний бізнес, вони повинні розуміти, як мислять бізнесмени і аргументувати свої проекти зрозумілою для бізнесменів мовою.

Але цьому не навчають, ні на факультеті біології, ні на факультеті фізики, так само як процесу винаходження, експериментам і написанню базових наукових статей не навчають на економічному факультеті.

Нещодавно я була на дуже цікавій події, студенти одного з провідних американських бізнес-університетів презентували проекти над розробкою яких вони працювали. Студенти-економісти були розділені на сім команд, кожній команді дали працювати над абсолютно реальним проектом-start up. Їх задача була провести економічний аналіз старт-апа і видати рекомендацію, чи варто вкладати в нього гроші, чи ні. За презентацією спостерігало журі, що влучно критикувало і надавало коментарі. Спектр проектів був великий, від покращення аудіо технології до діагностики раку. Для мене це був перший, унікальний досвід, можливість заглянути усередину інвестиційного процесу, подивиться, як працюють і мислять бізнесмени, і можу запевнити, більшість «стартаперів» і науковців ніколи у цьому процесі участі не приймали, більшість — справжні ентузіасти своєї галузі, закохані у свій винахід і свою велику мету, і більшість ніколи не замислювались над питаннями, «то скільки людей придбають мій винахід _на справді_?», «а якщо ніхто не придбає, що робити»?

Корисний холодний душ.

Тож, інвестиційна оцінка винаходу — це дуже складна робота, якщо поверхнево, вона включає відповіді на наступні питання (і це, звичайно, не посібник, а маленький огляд):

1. Чи заявлена технологія взагалі має науковий сенс (залучаються експерти, вивчається спеціальна література)

2. Чи команда/науковець/стартапер насправді спеціалісти і викликають довіру (вивчається біографія науковців/стартаперов)

3. Чи заявлена технологія насправді вирішує якусь проблему (чи є причина у людей придбати цю нову річ чи технологію)

4. Вивчається реальний і потенційний ринок (скільки людей і як довго будуть цю річ купувати), який профіт і коли його очікувати.

5. Вивчаються конкуренти (чи є взагалі місце для цієї нової технології на ринку)

6. Зводиться таблиця позитивних факторів і ризиків.

7. Надається рекомендація: вкладати гроші чи ні.

Ніде у цьому процесі не встає питання, чи буде від технології суспільне благо окрім економічного, яке (питання) повинно вставати у держави, коли вона розподіляє бюджетні гроші.

У тому ж університеті бізнесмени роблять навчальну сесію для молодих науковців, які презентують свої роботи і проекти. Бізнесмени задають науковцям питання, над якими вони ніколи не замислювалися, це допомагає їм краще зрозуміти, як працює вільний ринок і які сподівання мати від своєї ідеї.

Це маленький біт інформації, який я зачерпнула з океану біомедичного та інформаційно-технічного великого і складного бізнесу, сподіваюсь українські науковці та бізнесмени почнуть краще розуміти один одного.