Давайте замислимося, чому більшість з нас любить проводити час на території Старого Подолу або у паркових зонах на Дніпровських схилах?
Відповідь проста, ми хочемо проводити вільний час, відпочивати або розбиратися на одинці з своїми думками там, де відчуваємо дружнє оточення, де саме місто дарує нам куточки затишку, співрозмірної нам забудови, що «не давить» своєю присутністю та радує око індивідуальністю та вибагливістю форм. Для сталого розвитку міської тканини безумовно потрібні логіка, такт та визначеність з пріоритетами історико-культурних, ландшафтних цінностей, траспарентність цих цінностей в суспільстві.
Тривалий час однією з найбільш привабливих для відпочинку, розвитку малого та середнього бізнесу та туризму територій залишався Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ». Однак, у період 1997 — 2009 років він був зареформований до стану відділу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури та історичного середовища. Це призвело до повної втрати Заповідником можливості впливу на прийняття рішень та регуляції планів забудови на території понад 175га у найдавнішій частині Києва.
Сьогодні ми маємо наслідки такої реформи: понівечений річковий фасад території заповідника вздовж вул.Набережно-Хрещатицької, девелоперська експансія на Вознесенському узвозі, Гончарах та Кожум'яках, вул.П.Сагайдачного і не тільки.
Тим не менш територія Заповідника має використовуватися лише за особливими правилами, встановленими для заповідників та зон охорони об'єктів культурної спадщини 17 травня 2002 року. А це значить, що на цій території можливі лише реставрація, консервація, а містобудівні перетворення можуть відбуватися лише в окремих випадках шляхом регенерації історичного середовища, тобто відновлення втрачених частин.
Що ми маємо натомість? Бескінечні спроби девелоперів «влізти» в це унікальне середовище повністю ігноруючи встановлені правила. Прикладів більш ніж остатньо:
На вул.П.Сагайдачного, 18 — з 2017 р. Saga Development «замилювала» око подолянам розмовами про мало та середньоповерхову забудову та влаштування тут публічного центру, коворкінгів, однак, за допомогою сумнозвісного Олега Дроздова протягує зовсім інші свої бажання — ресторанно-офісний комплекс з апартаментами висотою до 9-ти поверхів, доречі, на скільки відомо зараз, будівництво ведеться без погодження як Департаменту охорони культурної спадщини, так і Міністерства культури України.
Переріз по вул.Сагайдачного з публікації на фейс-бук сторінки «Дроздов і партнери» за 22.05.2019.
Не менш згубними для території всього Старого Подолу є плани девелоперської компанії Saga щодо будівництва шести кварталів на колишній промисловій узбережній території -«Новий Поділ». А це безпосередній нівелюючий вплив на містобудівне значення комплексів пам'яток Заповідника , транспортну та обслуговуючу інфраструктуру району і центральної частини міста.
Андріївськиий узвіз, 14-16 — компанія «Каддор — Україна» під прикриттям орендаря ПП «Маркон» з 2016 року протистояла всім спробам громади достукатися та донести безглуздість будівництва на Андріївському узвозі готелю заввишки 30м від денної поверхні. В кінці 2018 року будівництво цього об'єкту ніби вдалося зупинити, однак 20 червня 2019 р. на засіданні Косультативної ради з охорони пам'яток м.Києва відбулася оновлена спроба ПП «Маркон» протягти багатоповерхівку із демонстрацією планів перспективної кількаповерхової забудови прилеглого кварталу колишньої фабрики «Юність».
Набережно-Хрещатицька, 21 — ТОВ «Житловий комплекс Ільїнський» 19 квітня 2019 року отримав дозвіл на будівництво цілого комплексу забудови на території кварталу впритул до церкви Св.Іллі.
В кожному випадку забудовник виносить візуалізації намірів на розгляд рад, або користуючись потужним адміністративним ресурсом, як у випадку із Сагайдачного, 18, взагалі ігнорує таку потребу, і швиденько готується до реалізаці об'єктів. Розгляди рад можуть закінчуватись як схваленням, так і відхиленням. І це жодним чином не впливає на наміри забудовника, а самі притоколи з розпливчастими формулюваннями є гарною підмогою в судах, де ніхто вже не вдається до аналізу обставин розгляду на радах по суті. Однак протокол як документ є фактом публічного розгляду дорадчого органу. Приклад простий — тойже ЖК «Ільїнський» виносився на розгляд Констультативної ради в серпні 2017 року, де отримав ніщивну критику у частини членів ради, однак більшість перемогла і маємо на виході загрозу будівництва надщільного і занадто високого за поверховістю комплексу на території, де може відбуватися лише відновлення традиційного середовища.
У будь-якому випадку процес створення концепту майбутнього об'єкту відбувається в майстерні архітектора і саме автор візуалізації можливостей нового будівництва, ідеї, вкладення в неї техніко-економічних характеристик майбутнього об'єкту бере на себе відповідальність за об'ємно-просторове рішення та подальше просування намірів забудовника. Абсолютно впевнена, що саме архітектор обирає міру такту у взаємовідносин з міською тканиною, з якою працює і саме він відповідає за результат впливу на неї.
Зокрема, у випадку вул.П.Сагайдачного, 18 — це бюро «Дроздов і Партнери», автори ескізного проекту 2017 р. Анна Бекетова, Андрій Ізбаш, В'ячеслав Жемір, Олег Дроздов, Сергій Костяний, Євгеній Невмивака, Віталій Правик.
Андріївський узвіз, 14-16 — проект готельного комплексу виконав Андрій Подольський.
Житловий комплекс Ільїнський — запроектований «Архітектурною Майстернею Андрія Пашенько„, що фігурує в якості проектантів на самому інформаційному щиті.
В кожному випадку мова йде про ставлення архітектора до міської території із особливим статусом і, в решті решт, про пріоритет особистих цінностей кожного з авторів, етику взаємодії з оточенням майбутнього об'єкту, адже в ідеалі образ майбутнього об'єкту формується в першу чергу на цьому підгрунті. Щодо етики, то є і свої прийняті в професійній архітектурній спільноті правила з 2012 року, до речі, це дуже цікавий документ.
Ну і звичайно будь-які дії мають спиратися на здоровий глузд, законність та обізнаність із світовими тенденціями. А от з цієї точки зору все що відбувається останні кілька років на території ДІАЗ «Стародавній Київ» — це життя із заплющеними очима у чиновників, більшості місцевого населення та щоденних користувачів території. В той час як інтенсивний і щоденний підрахунок результатів ведеться девелоперами. Наслідки такого стану речей не забаряться якщо нарешті не ввести тимчасовий мораторій на нову забудову в цій частині міста та не відродити повноцінну діяльність Заповідника як самодостатньої організації, що вестиме постійний моніторинг заповідної території та гармонізує плани бізнесу із потребами історичного середовища та пам'яток культурної спадщини. Заповідники мають для цього чимало інструментів в своєму арсеналі.
Етичний бік питання віддається суспільству та професійній спільноті. Чи не прийшов час нарешті відкрити очі?
