Днями Міністр культури та інформаційної політики України натхненно звітував про те, що «історико-архітектурний опорний план затверджено» і що «це протидія руйнуванню забудовниками столиці»(с)…
Для киян процес розгляду міністерством цієї документації був мало доступним і це при тому що сьогодні численні медійні ресурси дозволяють максимально доносити інформацію про запланований розгляд та результати погодження такої документації. Але…
Стисло опишу, базуючись на власному досвіді розробки такої документації майже для двадцяти історичних населених місць про те, що це за документація і як вона розробляється. Історико-архітектурний опорний план – це документація (текстова, графічна, натурна фото фіксація, додатки) що фіксує взяті на облік пам'ятки всіх видів, типів та категорій, щойно виявлені об'єкти культурної спадщини, заповідники, цінну історичну забудову, дисонуючі об'єкті, втрачені містобудівні домінанти та об'єкти, території пам'яток (землі історико-культурного призначення), затверджені буферні зони об'єктів всесвітньої спадщини, затверджені зони охорони пам'яток. В цьому документі визначають історичний(і) ареал(и), які ґрунтуються на збереженості історичного планування та ландшафту і концентрації нерухомого культурного надбання. Для ареалів у складі документації розробляються режими використання їх території. Завдання та вимоги до такої розробки визначаються Законом України «Про охорону культурної спадщини», державними будівельними нормами, стандартами та порядками. Ця документація є опорою для прийняття рішень про розвиток населеного пункту у генеральному плані і затверджується рішенням місцевої виконавчої влади.
Починається все зі збору вихідних даних: вичерпна актуальна інформація про взяті на облік та пропоновані до нього об'єкти, межі і плани розвитку (плани організації території) заповідників, об'єкти природоохоронного фонду, меморіальні об'єкти/комплекси, інформації про перейменування планувальних елементів (площі, вулиці, проспекти, бульвари, провулки).
Найважливіша частина – робота в натурі з дослідження середовища населеного пункту з детальною фото фіксацією пам'яток, комплексів, визначних місць, історичної забудови, історичного ландшафту, територій з втраченими або руйнованими історичними об'єктами, так званих канонічних панорам які передають зі століття в століття стан успадкованого історичного ландшафту середовища міста та ін. Власне в процесі цього етапу у звірці з наявними переліками виявляється левова частина тих об'єктів, що потребують глибшого дослідження та взяття на облік. В процесі цієї роботи перевіряються і самі переліки на достовірність і якість інформації, актуальність назв та адрес. Під час цієї ж роботи обґрунтовуються критерії визначення об'єктів дисонуючими – такими що порушують візуальні зв'язки з культурною спадщиною, нивелюють її домінуючу роль в історичному середовищі.
Розроблена документація проходить колегіальні професійні розгляді на науковій раді організації-розробника, консультативній раді міста (області), Науково-методичній раді міністерства. При чому вказані розгляди на рівні виконавчої влади дуже важливо робити відкритими з попередніми оголошеннями зробленими заздалегідь та відкритим доступом онлайн до розроблених матеріалів, провадженням прямих відеотрансляцій. В процес ознайомлення з такою документацією важливо залучати такі інструменти як консультації з громадськістю. Після позитивного розгляду консультативних дорадчих органів виконавчої влади та державної містобудівної експертизи документація іде на затвердження місцевих рад.
Чому важливі консультації з територіальною громадою? По перше, це, як мінімум, інформування про історичний спадок населеного місця, і у випадку з активною частиною суспільства, вкрай важливо донести якість документації і те, що в процесі розробки такої документації не «загубилися» самі пам'ятки. Адже в останні роки значна їх частина береться на облік саме за ініціативи мешканців та громадських ініціатив і об'єднань. Погодьтеся, не хотілось би побачити, що об'єкт на збереження та взяття на облік якого покладено колосальний людський ресурс, раптом зникає з мапи… Вже не говорячи про те, що перше і безумовне право на збереження культурної спадщини належить самим мешканцям населеного пункту, нам — українцям.
То що ж не так з історико-архітектурним опорним планом Києва? Це окрема детективна історія.
Починалося все з Указу Президента України №157 від 28.02.2008, де визначалась необхідність " ужити в установленому порядку невідкладних заходів щодо збереження, відтворення та охорони історико-культурного середовища в місті Києві, зокрема, щодо:
перегляду Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року з метою визначення територій, що мають особливу історико-культурну цінність, історичних ареалів міста та встановлення режиму використання цих територій;"(с) Далі з'явилось рішення Київської міської ради 18.09.2008 року №262/262.
Розробником за договором № 2/СП-09 від 01.06.2009 р. стала організація підпорядкована Міністерству культури України –Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (нині Український державний інститут культурної спадщини).
Розроблена цією організацією документація була погоджена наказом Міністерства культури України від 21.10.2011 № 912/0/16-11. Але вже у 2014 році виявилось, що вказана документація не пройшла державну містобудівну експертизу, відбулись численні протести та звернення щодо непридатності цієї документації, починаючи з того що в переліках пам'яток виявилася безпідставні прогалини. Сама ж документація не відповідала чинним нормам. Тут слід зауважити, що ще в процесі цієї розробки у 2009-2011 роках відбулась низка засідань Консультативної ради Управління охорони культурної спадщини м.Києва. Була створена окрема робоча група, що детально вивчила документацію та надала низку зауважень та рекомендацій. Але результат їх врахування розробником відслідкувати не вдалось. Як завжди сам розгляд в міністерстві був "кулуарний". Зрештою, Міністерство культури України у 2014 році припинило дію того наказу
Далі відбулось її коригування, а по суті докорінна переробка силами оновленого складу все того ж інституту і на публічний розгляд результат був винесений у січні 2016 року. Але, цей документ так і не був погоджений і редагування продовжилось аж до кінця 2020 року.
Сьогодні від всієї "плідної" діяльності цієї установи з розробки напрочуд важливої для Києва документації можна знайти лише коротеньке повідомлення від грудня 2020 року про розгляд документації в Національній спілці архітекторів.
Про те що виносилося на розгляд можна судити з двох джерел: Комунальної організації "Київгенплан", що від міста виступила замовником розробки у 2009 році, та з офіційного ресурсу Міністерства культури та інформаційної політики.
За останніми данними розробника 2020 року історико-архітектурний план розроблявся "за статистичними даними міського органу охорони культурної спадщини станом на 01.01.2019 в Києві зареєстровано всього 3 583 об'єкти культурної спадщини, але фактично (без втрачених з різних причин, але з обліку не знятих) в наявності 3 462 об'єкти. З них близько третини перебуває в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України". Але, це все інформація про проект історико-архітектурного опорного плану до розгляду Науково-методичною радою Міністерства. Один з розгядів 19 травня 2021 вдалось "виловити" у форматі відео трансляції, причому про її наявність стало відомо в самий день засідання. І він дає тільки загальне враження від процесу та фіксує наявність зауважень.
А от фінальний акорд відбувся традиційно вже для цього Міністерства в кулуарах 14 липня 2021. З того дня і до тепер на жодному офіційному ресурсі немає інформації про те, що саме погодило міністерство. Не оприлюднена офіційно повна текстова та графічна частина з усіма додатками, таблицями виправлення зауважень та документами, наказами про погодження.
В чому одне з найбільш болючих питання для киян, коли говоримо про справді небайдужих? В тому, що починаючи з 2019 року тим же міністерством з безпідставних причин затягується внесення в Державний реєстр поданих до нього Департаментом охорони культурної спадщини м.Києва.
Свавільна ситуація виявилась – з поданих департаментом з 2018 по І квартал 2021 року 1509 об'єктів до Державного реєстру занесено лише 47. Останні накази міністерства приймалися з цього питання у 2019 –му році… Отже, остання версія історико-архітектурного опорного плану НЕ АКТУАЛЬНА для Києва!
То про яку якість історико-архітектурного опорного плану Києва можна вести мову? Він як раз і дозволяє руйнувати столицю протиправними забудовами.
Навіщо ця бравада міністра? Це Міністерство яке відповідає за реалізацію державної політики про охорону культурної спадщини та має забезпечувати положення ст..54 Конституції України. З наведених фактів видно, що його політика насправді — це гра в піжмурки.
основна світлина — https://34travel.me/media/upload/images/2018/fabruary/kiev-sverhu/2ee03ed8-5d47-49d9-afcd-70ef251b4de9.jpg
