Чому я не плюнула на все це і не здала Людку? Бо вона мене зачепила своїми фантазіями. І я, млін, хотіла спробуватим ті справжні ГОЛУБЦІ.
Бо коли я слухала Людку, я ті ГОЛУБЦІ уявляла як божественни й нектар з амброзією разом, які приховує від нас «таємний уряд».
Звісно, не існує ніякого таємного уряду. Та існувала неприглядна реальність, в якій Людка зварила живу капустину. Не просто зварила, а роздягнула в окропі, знімаючи пелюстку за пелюсткою, як це було написано в тій «книзі рецептів». Я тоді не хотіла думати навіть, скільки сексуальних прав рослин порушила Людка. Я просто спостерігала. З жахом, звісно!
А потім вона посмажила цибулю і моркву. Так, я знаю, що з часів перемоги над баригами у 2019 році дешева цибуля на довгий час стала основною їжею давніх українців. Але я вперше бачила, як бідну цибулю ріжуть на шматки і кидають в розжарену олію. І томати — безжально обдерті, порізані на кубики... Це було жахливо...
Це було жахливо і водночас викливало фуд-ефект! Мені соромно, але мені все це хотілось з'їсти...
Коли Людка з м'яса робила фарш — це був найагресивніший акт руйнації, який мені довелось бачити. І це я теж витримала, бо була таки захоплена мріями про реаліті-фуд.
Вже потім, коли ГОЛУБЦІ ... як вона це назвала? а, ТУШИЛИСЬ, я не могла стримати слиновиділення, це було якесь первісне відчуття, наче я неандерталець з дрючком в руках, готовий вбити за хот-дог... Вибачте...
- Ти ж розумієш, наскільки важливо у нашому наскрізь фальшивому ерзац-світі дати людям відчути смак справжньої їжі! — переконувала Людка.
Нарешті готові ГОЛУБЦІ лежали на тарілці. Вони запаморочливо пахли, зовсім не так, як традиційні, з інтегратора.
- Ось воно. Реаліті-фуд, — пошеполіта Людка, заворожено дивлячись на результат свого ПРИГОТУВАННЯ.
Настав вирішальний момент. Людка взяла ГОЛУБЦІ і ... поклала в дезінтегратор, завбачливо налаштувавши запис складових.
А ви думали, ми оте все з'їли? Оте, сповнене капустяного болю і морквяних мук?
Ні, ми не настільки психовані.
Людка таки класний фуд-архітектор. Вона днями й ночами прораховувала архітектуру ГОЛУБЦІВ. І таки змогла.
Якось вона знову покликала мене, таємниче усміхнулась, натисла кнопку свого старенького інтегратора, і... Це були вони. Голубці. Такі самі як ті, що вона ГОТУВАЛА.
Я спробувала і сказала абсолютно серйозно:
- Ти станеш знаменитою!
І я не помилилась. Людчина дипломна (не треба вгадувати, яку страву вона інтегрувала) отримала високий бал і купу схвальних відгуків. Та Людка була розумна дівчинка, і не кинулась одразу в шоу-бізнес. Ні, вона пішла в науку. Здобула ступінь, захистила дисертацію. Її страви ставали шедеврами світової фуд-індустрії. І вже тоді, коли стала знаменитою, вона заробила купу грошей, заснувавши власну фуд-лінію. І покликала мене. Отак і була створена всесвітньо відома «Людмила.UA». Так, так, любі, це та сама Людка — Людмила Дармовис.
Ми працювали разом, та вона ніколи не залучала більше мене до експериментів. У своїй фуд-лабораторії вона завжди працювала одна.
Так, ми досягли успіху, і більше ніколи не говорили про те, ЯК САМЕ. Тільки іноді обмінювались розуміючими поглядами.
І от що дивно. Я не відчувала себе ні варваром, ні злочинницею. Чи відчувала Людка? не знаю.
Тепер, коли ми з Людкою постаріли і відійшли від справ, мене мучить питання: а може, варто було все розказати? Хоча уявляю, які могли б бути наслідки: всесвітній скандал, протести, обвал ринку, активізація всяких рухів на захист рослин і прав тварин.
Ще іноді думаю: а як інші відомі фуд-архітектори? Їм теж доводилось обдирати живу капустину, зачинившись в лабораторії? Хтозна.
А ще я стала вивчати історію так званих варварських часів. Дивлюсь ото на наш світ і думаю: а може, наші предки не були вже такими варварами? Може, це було правильно — дбати перш за все про цінність людини, а не про сексуальні права тварин і рослин?
Думки, думки...
