Ще коли років 10 тому почалась пропагандистська кампанія вознесення всього совкового в ранг доброго, світлого і недоторканного, не розуміла, як можна вірити в таку пургу.
Це мене лякало.
Лякав сам факт возвеличення совка при ігноруванні всіх його траблів, а головне – злочинів. Вже тоді відчувала, що це «жу-жу-жу» — не просто так.
Особливо бісили фантазії про пломбір.
Отже про «смачний совковий пломбір».
По-перше, поїсти вдосталь того пломбіру могли, мабуть, лише жителі столиць та крупних міст. В малих містах, накшталт Луцька (на хвилинку, обласного центру), ситуація була інша. А сільські діти – діти радянських рабів – той пломбір куштували лише по великих святах, якщо батьки вивозили їх погуляти в обласний центр, бо в сільпо таке не привозили.
Як же виглядало свято пломбіру в радянські часи в невеликих містечках? (В цьому місці слід роз'яснити читачам радянський термін «викинули в продаж». Роз'яснювати тут не буду, оскільки це тема окремої статті. Спитайте у своїх батьків, що це таке.)
Зазвичай, холодильні візочки з морозивом не користувались великим попитом. Продавчині в білих халатах і ковпаках скучали, поки не викидали в продаж пломбір. Тоді збиралась навіть не черга – натовп: діти вперемішку з дорослими. Відстоявши чергу чоловік в 50-100, ти продирався через натовп, стискаючи в руках кілька стаканчиків того самого радянського пломбіру. І були ті стаканчики м'яті й перекособочені, а сам пломбір всередині мав крижину, бо його десь тримали без холоду, він танув, його знов заморожували… і так кілька разів.
І було це звичайне морозиво. Таке, яке сьогодні коштувало б гривень 7. Але ти ним ласував, бо воно діставалось важко.
І ось весь пломбір розкупили. Розчарований натовп тих, кому не дісталось смачного пломбіру, розходиться. Тітонька-продавчиня сідає на стільчик і поринає в журнал «Крєстьянка» або «Работніца». В її візочку залишилось 2 сорти морозива: вершкове (в картонному стаканчику) і фруктове ПЛОДОВО-ЯГІДНЕ.
Ось що було справжнм символом совка: не пломбір, а ПЛОДОВО-ЯГІДНЕ! (Тут грає страшна музика з голівудського ільму жахів 90-х років.)
Так, це воно, фруктове ПЛОДОВО-ЯГІДНЕ морозиво, а не пломбір – було символом совка.
Я з дитинства його ненавиділа. Досі ненавиджу цей смак.
Я його ніколи не їла.
Важко зрозуміти смак фруктового плодово-ягідного тим, хото зараз насолоджується смачнющим фруктовим морозивом, йогуртами, десертами, смузі, блін, – коли ти смакуєш малину, ожину, персик, смородину та іншу смакоту…І тобі зрозуміло, що це, наприклад, саме смородина. Воно пахне смородиною, смакує смородиною — це дійсно смородина.
Я спробую розказати про фруктове ПЛОДОВО-ЯГІДНЕ.
В дитинстві я уявляла, що фруктове плодово-ягідне морозиво роблять так: з усього радянського союзу, з усіх 15 республік, збирають яблучка-грушки-сливки гівняних сортів (а люди здавали заготівельникам саме гівняні сорти фруктів – за копійки)… І от ті напівгнилі яблучка-грушки-сливки гівняних сортів перемелюють гігантською м'ясорубкою. І отриману сіру масу складають в гігантський чан (щоб на 15 республік вистачило). А потім з того чану відкладають порції для виробництва фруктового морозива, фруктових вафель, киселю в брикетах, плодово-ягідного соку і, як я згодом дізналась, плодово-ягідного вина.
Це був МЕРЗЕННИЙ СМАК. І в усіх перелічених продуктах він був ОДНАКОВИЙ.
Брунатно-сіра маса приторно-кислого смаку, де не розбереш: яблуко це чи грушка, чи сливка (якщо там були інші фрукти, їхній смак губився)… Мерзенна річ…
Знаєте, що лякало? Усвідомлення того, що цей смак був в морозива в усіх 15-ти республіках совка. Уявляєте? В усіх. Бо ГОСТи були однакові…
Заради справедливості — жителі столиці могли зрідка поласувати пломбіром в шоколаді за 22 копійки, а також в 80-х бомбезним морозивом «Каштан» за 28 копійок — обидва ці сорти були в шоколаді. Але це було для ізбранних (пробач, Нео). До речі, 28 копійок на той час були таки гроші, і не кожен совок був готовий їх витратити на морозиво.
Хочу зазначити, що викидали в продаж пломбір не так вже й рідко. Але. Такого, щоб в будь-який час ти міг піти і купити його – не було. Ти чекав, коли тобі пощастить.
Ось в чому фішка.
Ти не був розбещеним буржуїном, який міг купити все, що завгодно, якщо добре вкалував і заробив грошенят. Ти був щасливим, коли в продаж викидали пломбір. Бо в черзі з тобою стояли навть начальники «срєднєго звєна», звісно, крім партійної еліти, яка отоварювалась продуктами в мережі спеціальних магазинв ДЛЯ СЛУГ НАРІДУ.
До чого все це?
Кожного літа, смакуючи неймовірне українське морозиво, я згадую свої дитячі уявлення про той страшний ГІГАНТСЬКИЙ ЧАН з сіро-брунатною масою незрозумілого гидотного смаку. ПЛОДОВО-ЯГІДНЕ щось, чим торгували в усіх 15 республіках, нині незалежних (кому пощастило) країнах, які колись займали 1/6 частину земної суші…
І я не хочу, щоб це повернулось.
Бо я пам'ятаю, як в 2012-13 роках у нас почали утворюватись монополії виробників морозива, які прогнулись під сім'ю яника (ага, Рудь понад усе). Бо я люблю морозиво влітку. Бо я радію, що, починаючи з 2014, у нас з'явилось шалене розмаїття смачнющого морозива – набагато смачнішого за білоруське чи совкове.
Нині до влади прийшли необільшовики. І наслідки їхньої влади стануть повторенням давно забутого, повторенням невивчених уроків.
От коли ви зайдете в супермаркерт і знайдете там лише десяток сортів морозива, бо інші виробники не дали відкат владній банді – ви відчуєте, що таке справжніій совок. Адже проявляти смакову фантазію не буде потреби – владний дах замінить конкуренцію.
Тльки я і такі, як я, зуміємо розгледіти тоді момент повернення до того самого фруктового ПЛОДОВО-ЯГІДНОГО – справжноього символу совка.
Нідайбох!
