Тим, хто на власні очі бачив, як заряджались банки з водою від телевізора з Чумаком.

З усією повагою до Канади.

***

Прєдставітєль канадської компанії розгорнув бурхливу діяльність по всьому дому. Почали, звісно, з підвалу. Радісний натовп притягнув туди синхротруботрон і призначив відповідального за підкручування коліщатка, щоб прибор працював, а труби заростали.

Дядю Васю прогнали з посади сантехніка, бо канадський прєдставітєль розкрив людям очі на те, який дядя Вася аферист і злодій.

Хотіли прогнати й управдома, але в того була печатка, будинкова каса і право підпису. А без цих речей в будинок не дадуть електрики й тепла. То ж зійшлись на тому, що приставили до нього контролерів з числа власників люрексових галстуків.

Прєдставітєлю довіряли безмежно, адже він поїздив по світу і знав, як все там влаштовано.

За рахунок будинку йому виділили квартиру, куди заселився сам Прєдставітєль, а також заселив своїх помічників (казав, що привіз їх аж з самої Канади).

Помічники таскали баули в клітинку, будинок наповнювався цікавими й яскравими речами.

Скоро все змінилось…

Людей привчили казати «бонжур» — як в «луччих домах Паріжа».

Для двірника провели курси з підмітання і купили нову пластмасову мітлу зі стразами, щоб не стидно було перед «луччими домами Лондона».

Баба Зіна-вахтер з горем пополам навчилась казати «Хелоу! Хаудуюду?», але всі знали, що після цього вона завжди нишком хрестилась.

Діди в дворі тепер грали в преферанс замість доміно.

На кухні з'явився пластмасовий робот, який вміє нагодувати усіх трьома хлібами. Безкоштовно і три рази на день. Поки що, звісно, хлібів робот не видавав, а вмів тільки красиво говорити: "我沒有吃6天", якщо натиснути кнопку на пузі. А для халявної їжі робота треба було адаптувати до наших продуктів.

- Він же канадський, — пояснив Прєдставітєль. - А в Канаді все по-іншому. Там навіть картопля квадратна.

Для робота створили комітет з адаптації. А їсти поки так само готувала тітка Люба. Комітет з адаптації за нею теж приглядав.

Взагалі, комітети створили різні: комітет з обліку сходів, комітет з підрахунку відблисків скла, комітет з домофону і багато інших.

Членом комітету стати було престижно.

Членам видавали люрексові краватки.

На шпальтах стінгазети місцеві експерти мірялись прогнозами щодо строків, коли дірки в трубах позаростають.

Жильці дому з подивом виявили, що експертний талант міцно спав в Льончика-алкаша і Коляна-дай папіроску. Тільки з приходом команди Прєдставітєля канадської компанії Льончик і Колян розкрились і стали поважними людьми. Всьому, що відбувається, експерти давали оцінку:

- Ти не так плитку кладеш!- повчав Льончик Степана. — По всьому світу плитку кладуть ромбіками, а ти квадратами, як і 40 років тому. Совкова плитка в тебе виходить!

- Не ромбіками, а кружочками! — тут же з'являвся Колян. — В Амстердамі взагалі плитку такими хвилями кладуть.

І вже до кінця дня жильці розбивались на дві непримиримі партії: Прихильників Плитки Кружочками і Прихильників Плитки Ромбіками.

Степан припиняв роботу, йшов курити і чекати консенсусу.

Із-за відсутності того консенсусу чимало робіт спинилось. Багато хто казав: навіщо драїти сходи, коли є мітла зі стразами, двірник пройшов курси, та й взагалі за сходи чотири комітети відповідають, за що отримують зарплату.

Хтось розслабився і став чекати, коли ж настане порядок. А хтось продовжував ремонт.

А вечорами деякі жильці збирались в фоє, щоб послухати полум'яні промови Прєдставітєля:

- Ви живете погано, бо злодій-управдом вас обікрав! Але під моїм руководством ви будете жити так, як живуть в лучших домах Паріжа і Лондона! Тільки дайте мені в руки касу!

- Урррааааа! — кричав натовп,- Дайош!

У дворі на лавочці курили двірник, дядя Вася, Степан-плиточник і управдом.

А веранда горіла. А сусіди підливали керосину у вогонь.