- А що не так з дефолтом? Просто ті гроші, які ми віддали б МВФ, підуть на зарплати й пенсії людям! Заживемо як Греція! Економіка від дефолту тільки виграє!, — каже мені таксист років 35.
І тут я впадаю в ступор. Я не знаю, чи почати з курсу економіки для початківців, чи спробувати якийсь тест Роршаха – може, поряд сидить упоротий маніяк? Чи просто мовчати?
Розумію, що цей такситст, який, до речі, «не дивиться телевізор», повторює те, що йому вклали в голову наперсточники з нинішньої влади зі своєю свитою з інформаційного відділу ФСБ. Про те, що дефолт вплине тільки на зовнішні зобов'язання, а внутрішня економіка залишиться, як при Порошенкові...
З жахом дивлюсь, як розкручують тему дефолту в Україні, і як цинчно охлосу вкладають в мізки, що дефолт – це прикольно.
Я спробувала розповісти, що таке дефолт, з власного досвіду.
Бо я знаю, що таке дефолт 90-х. Я тоді тільки почала працювати в школі – здійснила свою дитячу мрію, стала вчителем в 19 років. Причому, стала вчителем як тільки можна раніше з того, що дозволяло трудове законодавство – на індивідуальному плані 4-го курсу педучилища, зі збереженням стаціонарного навчання (таке дозволялось лише на останньому курсі).
В 80-х вчителям підняли ЗП, у них стали великі відпускні, то ж робота здавалась надійною. Як же я помилялась. Я навіть не отримала свої перші відпускні (56 календарних днів, на хвильку).
Отже, дефолт, це...
- це коли заборгованість по зарплаті й пенсіях...
- це коли тобі затримують зарплату. І не просто затримують на місяць-два, а роками. Це роблять так: раз на півтора-два місяці тобі видають чверть зарплати (іноді копійками в мшечках, бо готівки нема…). І це триває роками, і так накопичується заборгованість. Найбільша моя заборгованість – 11 місяців.
- це коли директор школи налагоджує зв'язки з бухгалтерією районо – щоб маякнули, коли з'явиться готівка. І тоді швидко відправляються гінці за зарплатою для всієї школи. Я була таким гінцем. Яка школа встигла – там вчителі й отрмали гроші. Хто не встиг – ні.
- це коли твоя школа взимку не опалюється, бо грошей в місцевому бюджеті нема… Уроки по 30 хв, щоб діти не замерзли…
- це коли в школі баратеї з радіоактивного металу, завезеного з Чорнобиля. А взнали про це, коли діти стали падати в обморок... Це коли всім на це плювати, бо таке не покажуть по ТБ...
- це коли вчителі бунтують, бо зарплати знецінились, і ти отримуєш стільки грошей, скільки й прибиральниця, яка пошурувала шваброю раз на день...
- це коли найвлучніша фраза: «своїмии дипломами можеш обклеїти туалет, інтелігент вшивий!»
- це коли найпоширеніший анекдот: «Людям перестали платити зарплату, але вони все одно ходили на роботу. Тільки коли зробили платний вхід – перестали!»
- це коли колега по роботі (вчителька, талановитий історик-краєзнавець, яка в той час, коли всі історики облаштовували в школах зал бойової слави – облаштовувала краєзнавчий музей: починаючи з зубів мамонта, які відправлялись на експертизу в Ленінград, і кераміки періоду неоліту...) – ця вчителька захворіла на туберкульоз від недоїдання. Бо, як відомо, туберкульоз – хвороба голодних. Це коли її чоловік шукає борсуковий жир – бо це панацея від туберкульозу, а цей жир продають якісь шахраї, бо є попит…
- це коли надії заробити чесною працею нема, тому МММ, Поле чудес і інші афери такі популярні…
- це коли ти радієш, що є взаємозалік. Взаємозалік – це бартерна угода. Коли тобі немає чим платити за газ і світло – з твоєї заборгованості по зарплаті відраховують кошти в рахунок погашення комунальних послуг… А ще за взаємозаліком ти можеш взяти продукти в магазині при районо: мішок мокрого цукру за ціною вдвічі вищою, ніж на ринку (ринку!!), мішок борошна найнижчої якості, яке настільки рідне, що ти не можеш з нього зробити навіть вареники: поки до окропу – вони так опливуть, що начинка лишиться зверху… Ви не знаєте, що таке «тісто рідне» — це від слова «рідкий», а не «рідний». А я знаю з 90-х…
- коли ти вмієш пекти хліб. З того борошна, яке ти взяла на взаємозалік – тільки хліб і пекти, якщо купити в сусідів трохи житнього борошна і підмішувати… В тебе є рецепт, який включає стопку оцту, дріжджі, теплу воду і борошно. Це коли ти розумієш, що замісити хліб – треба мати силу, а не тоненькі ручки вчительки вагою в 55 кг…
- це коли люди як здуріли: влаштоувють на останні гроші пишні свята, і ти ходиш на ті свята і розумієш, що зобов'язана зробити таке ж свято у відпоідь…
- це коли ти вмієш приготувати 30 страв з картоплі.
- це коли ти вмієш пекти феєричні торти, бо сметану ти береш сепараторну, з молока сусідської корови, отриманого за те, що мама колола уколи якійсь бабці… Коли ти вмієш ставити уколи тим бабцям, вмієш з 14 -ти років…
- це коли ти пробуєш працювати хазяйкою з солодкого на весіллях – разом з сестрою…
- це коли твій губернатор – цар і бог області, і ти йдеш до нього на прийом ПРОСИТИ дати ХОЧ ОДНУ цілу зарплату з піврічної заборгованості, бо тобі треба лягати на операцію з трирічною дитиною… І ти йдеш на прийом з дитиною, і тобі соромно, бо здається, що ти ту дитину використовуєш як аргумент… І коли той жирний боров-губернатор дає розпорядження лікувати дитину не в тій лікарні, а як-небудь… І до тебе додому приїжджають начмед і ведучий хірург за запитом з облдержадміністрації, а ти відмовляєшся, бо наслухалась поганих історій про цього хірурга… і йдеш в іншу лікарню... А там в твоєї трирічної дитини крадуть шкіру. Так, крадуть шкіру: оббіловують стегно. Це дуже, дуже боляче! І ти б'єшся в істериці, бо цей біль терпить твоя кровиночка, а ти не можеш той біль забрати собі...І нема управи на тих лкаріів, бо вони — боги, а ти — ніхто і звуть тебе ніяк...Громадянського суспільства нема, захисники мовчать — ти ж не політична...Стегно трирічної дитини обдирають майже повністю. Так, що через 10 років потому в Охмадиті в хірурга очі лізуть на лоба, і він погоджується, що шкіру в дитини вкрали — інших причин взяття ТАКОЇ кількості шкіри нема... Вкрали на пластичну операцію для якихось заможних тьоток...
- це коли ти сам-на-сам зі своїми проблемами. І громадського суспільства нема… І якщо вчителі протестують – можновладці їх в очі обзивають «сіра маса» — а медіабл@ді це чують і мовчать...
- це коли тобі страшно.
- це коли в тебе нема майбутнього.
- це коли ти настільки затюкана, що нині важко й уявити.
От що таке дефолт.
Впевнена, в багатьох є свої спогади про дефолт 90-х. Буду рада прочитати в коментарях.
Страшно те, що поколінню, яке про 90-ті знає лише з серіалу «Бригада» і розповідей Гаріка Кричевського, марно розказувати, що ці роки – не лише веселе безшабашне життя крутих чуваків на бумерах, перемішане періодичною легкою стріляниною в барах, і шикарними тьолками…
До речі, стрілянина була… І це було теж не весело а страшно….
І кримінальні гауляйтери були… Бо закон не діяв від слова «зовсім» (те, що нам намагаються зараз нав'язати). Всі знали ази кримінальної ієрархії і фєні, знали, хто тримає твій район, що таке общак, і чому дружину вбитого правильного пацана мають утримувати за рахунок общака…
Як за вкраденим велосипедом дядьки йшли до батьків кримінального авторитета, на не в мілцію…
Я так не хочу повернення цих часів!
Люди. Схаменіться! Включіть свою пам'ять!
Включіть інстинкт самозбереження!
Дефолт — це добре лише для грошових мішків, які скуповують активи за безцінь.
Дефолт для звичайної людини — це дупа.
