Не має нічого дорожчого за життя та немає більшої тривоги, ніж страх втратити свою дитину. Саме це почуття використовується в технології розповсюдження легенди про гру «Синій кит». І кожен, хто хвилюється за свою дитину і репостить собі на стіну інформацію про цю гру, навіть і не здогадується, що робить її популярнішою. Впевнений, що набагато більше підлітків грають в «Закладки», але про це не пишуть у газетах.
Соціальні мережі – це всього лише один з каналів комунікації. І цей канал не змінює теми спілкування. Якщо раніше в центрі Запоріжжя збиралися представники субкультури Емо, то сьогодні бачитися в живу не потрібно – вони можуть спілкуватися через інтернет.
Суїцид – феномен достатньо вивчений психіатрією і давно відомі фактори ризику та фактори, які перешкоджають його втіленню. І наявність акаунту в соціальних мережах не входить в ці фактори. Нічого нового в суїцидальних іграх немає: коли я був підлітком і коли інтернет був десь далеко в Англії, то мої однолітки наввипередки бігали перед проїжджаючими машинами.
Неблагополучні сім'ї, відсутність теплих емоційних стосунків, алкоголізм батьків, суїциди родичів – ось на що треба звертати увагу. Забороніть через «Синіх китів» соціальні мережі і самогубством закінчать життя більше дітей, ніж до цього, бо в багатьох наших маленьких депресивних містах, розбитих сім'ях з асоціальними батьками «Вконтактє» — єдине, що тримає дитину на цьому світі.
Навіть більше! Не зустрічав подібних досліджень, але цілком можу припустити, що соціальні мережі якраз підміняють відсутність спілкування і таким чином можуть розглядатися як певний механізм протидії суїцидам. Тому прикладом є сині дельфіни – боти, яки вишукують китів і дають їм підтримку.
Депресія, якщо ми припустимо, що вона існує у дітей (а я не дитячий психіатр і цього точно не знаю), не викликається читанням книги, новинами по телебаченню або переглядом стрічки в соц.мережах. Причини там зовсім інші. Депресивна людина сама звертає увагу на все погане, на зраду, на песимістичні прогнози і канал комунікації взагалі не має ролі.
Якщо хочете захистити дитину, то замість читання про «Синіх китів» порозмовляйте з нею, звертайте на неї увагу, підтримуйте її. Так, це важко, але це єдиний вихід. Не має часу – потратьте хоча б 30 хвилин, щоб відвести дитину до психолога, в церков (що, до речі, дуже ефективно) чи хоча б на якийсь кружок, куди дитині самій цікаво ходити.
Легенда про «Синього кита» живиться засобами масової інформації і в цьому дуже схожа з терористичною діяльність. Головна її мета – щоб про неї написали, щоб про неї почули. І чим більше про неї пишуть – тим популярнішою вона стає. Тому гортаємо далі і приділяємо увагу дітям.
