Після анексії впродовж 1793-1795 рр. Правобережної України Російською імперією даний регіон (Київська, Волинська і Подільська губернії) до 1917 р. був місцем протистояння польського і російського державницьких рухів, а пізніше і українського. Хоча український рух стартував у регіоні пізніше, він у результаті виграв, а польський та російський — програли. Розберемося чому. В данному матеріалі ми будемо розглядати національне будівництво з точки зору конструктивізму  — нація будується, а не існувала завжди.

 

Отже. У культурній політиці в регіоні Росія зробила ставку в першу чергу на релігію, а у другу чергу на мову. На релігійну уніфікацію були витрачені десятиліття, причому акцент був зроблений на організаційно-матеріальну уніфікацію, а не просвітницьку роботу.

- З 1790-х і до 1830-х рр. Росія добровільно-примусово зробила із 90% місцевих уніатських мешканців-українців православних. Головні зусилля були вкладені в те, щоб забезпечити новоспечених священиків матеріальним забезпеченням — Польські землевласники, які побудували низку культових споруд для уніатів забезпечили ці парафії і землями. І після «кавалерійського наскоку» 1793-1795 рр. коли кілька мільйонів мешканців Правобережжя стали православними на них не вистачало священиків, а католики-землевласники часто просто забирали свої землі, виділені для забезпечення священиків, які з уніатства перейшли на православ`я. Це призвело до низки судових процесів, які тягнулися до ліквідації уніатської церкви у 1839 р. Також разом з уніатською церквою було остаточно ліквідовано її систему освіти, в тому числі і парафіяльні школи. 

- У 1830-х рр. питання уніатства було вирішене, майнові ресурси останнього передали православному духовенству і влада перейшла до вирішення питання римо-католицької церкви регіону, яку звинуватила у сприянні польським повстанцям 1830-1831 рр. У римо-католицької церкви було конфісковано монастирі та їх землі (у регіоні існувало явище церковного кріпацтва). В цілому, до кінця 1850-х — початку 1860-х римо-католицьку церкву регіону позбавили майна і знищили систему освіти яку вона утримувала. Частину майна, звісно передали православній церкві. 

- З кінця 1850-х рр. у регіоні починає вперше виникати масова система освіти, організація якої була довірена православній церкві. З 1859 р. церковно-парафіяльні школи починають засновуватися тисячами. Майже одночасно у 1864 р. римо-католицька церква регіону була позбавлена права засновувати і утримувати школи, що привело до створення підпільних шкіл. Таким чином, православна церква з 1860-х рр. отримала переважання не тільки у майновому компоненті, а й у освітньому. 

- В цей же час з 1840-х по 1860-х рр. православне духовенство Правобережжя було наділене землями і стало, фактично групою дрібних землевласників, які держава розглядала як противагу польським католицьким землевласникам.

- На початку 1860-х рр. влада вже ліквідувала уніатство і позбавила впливу римо-католицьке духовенство регіону. Прийшов час мирян — римо-католиків, низка яких (проте не більшість) були великими землевласниками. Так було не всюди, на Волині більшість римо-католиків були селянами. Отже, держава встановила так званий «податок на релігію», спочатку 10, а потім 5%, доходи від якого мали йти на будівництво православних храмів. Землю римо-католикам у регіоні було заборонено продавати. Така ситуація призвела до того, що на початку ХХ ст. у регіоні частка римо-католицького землеволодіння впала нижче 50%.

Більшість мешканців регіону впродовж всього ХІХ ст. становили селяни — близько 80%. До 1861 р. більшість із них були кріпаками. Згадані вище зусилля держави стосувались сфери землеволодіння і спрямовувались на те, щоб замінити домінування землевласників-католиків у регіоні на домінування землевласників-православних. Дане завдання за сто з гаком років було виконане. Але чи «русифікувало» це регіон? Ні, так само як і не полонізувало до цього!

Польська освіта Правобережжя з польською мовою викладання з 1790-х рр до 1830-х рр (коли була фактично ліквідована). на своєму піку налічувала близько 250 навчальних закладів, в яких вчилося кілька десятків тисяч чоловік. І це на регіон у якому в першій половині ХІХ ст. проживало 4-5 мільйонів чоловік! Тому мова про серйозну «полонізацію», крім полонізації верхівки не йшлося!

Російська імперія, зі свого боку, на 1840-і рр. закривши майже всі польські заклади до початку 1860-х рр. не поспішала створювати систему навчальних закладів, не говорячи про те, щоб зробити освіту з вивченням російської мови обов`язковою. Так, на початку 1860-х рр. на кількамільйонну Київську губернію 19 000 учнів вивчало російську мову в церковнопарафіяльних школах, але навіть на початку ХХ ст. таких шкіл було недостатньо. До 80% мешканців регіону не були охоплені освітою і не були охоплені отже вивченням російської мови. У 1900-х рр. газета «Православная Подолія» писала, що у Подільській губернії близько 90 % мешканців розмовляє українською. Це ж духовенство почало видавати додаток до даної газети з 1906 р. українською, переклало українською Євангеліє, викладало українською у місцевій семінарії. Вело агітацію проти поляків на початку 1900-х рр. православне духовенство Тобто, фокусуючись на матеріальному забезпеченні православного духовенства регіону влада не спромоглася мовно зросійщити навіть цю групу населення, яку воно вважало опорою своєї влади у регіоні.  

На додачу, варто сказати, що у відправленні літургії православна церква використовувала церковнослов`янську, а не російську мову. Отже, до 1917 р. регіон підійшов аж ніяк не зросійщений мовно, а мова для національного будівництва з початку 20 ст. почала відігравати першорядну роль. І все тому що матеріально-організаційним питанням імперія приділяла більшу увагу. Так, була низка жорстких заборон української мови, які завдали їй серйозної шкоди, але не було масштабної розбудови шкільництва з вивченням російської мови. Така «заслуга» належить СРСР 1950-1980-х рр.