Це страшне слово можна почути дуже часто. А ще: підеш до секти — тебе зазомбують, а потім у тебе заберуть квартиру. Прошу в коментах написати чи ви зустрічались з таким ставленням до протестантів України? Чи може хтось із знайомих, бува, протестант і ви самі повторювали таку інформацію.
Насправді смішно і водночас гірко чути таке ставлення до протестантів. Це при тому, що православні всіх напрямків (єдиним як сьогодні, так і раніше назвати православ`я язик не повернеться не тільки в Україні, але й у світі) складають трохи більше 10% світових християн, а протестанти — близько 40%.
Чому у Файній Юкрані висміювали протестантів, а одна з протестантських церков Україна навіть отримала експертний висновок від відділення релігієзнавства інституту філософії НАН України після цькування з боку національних телеканалів?
Причина даного явища з одного з одного боку в тому, що світські ЗМІ поза релігієзнавчими в нашій країні пишуть про протестантів як про «сектантів» і у цілому в негативному ключі, з іншого боку в тому що це є історичною інерцією, яка не є досі перерваною. У країні, де статті 15 і 39 Конституції гарантують відсутність обов`язкової ідеології і свободу совісті і віросповідання так ставитись до протестантських релігійних організацій неприпустимо. Мало хто знає але всі релігійні організації в нашій державі рівні перед законом. І хоча протестантами вважає себе 2-3% мешканців України, православними — до 70 % по кількості зареєстрованих релігійних організацій ситуація інша — протестанти — близько 30 %, православні 55 %.
Звідки взялася інерція негативного ставлення до протестантів в Україні? З СРСР. В СРСР був державний атеїзм, віруючих людей жорстоко переслідували, але ставлення до віруючих не було однакове. Орган який займався справами релігій був розділений на два підрозділи — у справах РПЦ і у справах інших релігійних організацій. Тобто, були негласні привілеї для РПЦ.
В часи правління М. Хрущова — 1950 — початок 1960-х рр. радянська держава вирішила «перевиховати» віруючих людей, обіцяючи у 1980-у році показати останнього віруючого по телевізору. Була розпочата потужна пропагандистська компанія, яка супроводжувалась не тільки атеїстичними лекціями, але й публікацією книг і зйомкою фільмів, деякі з них стали культовими. В рамках цієї компанії особливо шельмували протестантів називаючи сектантами, які заважають будувати світле майбутнє. Це перший меседж який несла пропаганда про протестантів. Другий меседж який доніс пропагандистський фільм «Бережись автомобіля» — протестантські пастори наживаються на пожертвуваннях членів громад. Це особливо цинічний меседж, оскільки низка протестантських священнослужителів пройшла пенітенціарну систему СРСР з конфіскацією майна. Думаю, що такі імена як Йосип Бондаренко, Іван Левчук та Георгій Вінс нічого не скажуть читачеві, а між іншим, це імена протестантських священнослужителів із Української РСР, які пройшли радянські табори і жихливі знущання. Останнього навіть депортували з СРСР з позбавленням громадянства.
Звідки ж у СРСР взялось таке ставлення до протестантів, крім того що ця держава була атеїстичною? Це була історична інерція, підхоплена від Російської імперії.
Протестантизм в Україні представлений українцями, а не колоністами німцями стрімко поширився з 1860-х рр. У дуже спрощеному вигляді це звучить так: з`явилась доступна для читання зрозумілою мовою Біблія, грамотні селяни почали читати, побачили, що те, що вони читають у біблії відрізняється від того, що бачать у православному храмі. Далі священики, які спочатку навіть відвідували такі зібрання, де селяни чтали Біблію почали забороняти це робити. Селяни, які читали біблію почали виходити у відповідь на зоборону із православної церкви і утворювати власні громади, де акцент у богослужіння був не на обрядовій частині, а на читанні і вивченні Біблії. У відповідь держава, яка не визнавала право колишніх православних на віділення від ПЦ, розпочала репресії, які зайшли так далеко що у 1894 р. було заборонено вдома читати і тлумачити біблію, а після 1905 р. — указу який послабив гоніння на неправославних відбувалося блокування реєстрації протестанських громад, перша така у Києві була зареєстрована аж у 1910 р. А православна церква розпочала ідеологічну компанію з дискредитації «непокірних» протестантів, яких називала не інакше як «сектанти» і «штунди», або «штундисти» (від німецького слова — Stunde — так називались години вивчення біблії у німецьких протестантів). Слово штунда, або сектант стали носити негативне забарвлення і стали фактично лайливими, про що писала православна преса початку ХХ ст.
Російської імперії вже немає, СРСР немає понад 30 років, а ставлення лишилось те саме. Може час його міняти?
