Роки з 1867 по 1878, як мені здається, можна назвати періодом Реконструкції. В цей період потрапляє час коли я навчався у Гемптоні та був вчителем у Західній Вірджинії. Під час всього періоду Реконструкції дві ідеї володіли думками кольорових, або, принаймі, більшої їх частини. Одна з них полягала у вивченні Латини і Грецької мови, а інша — у бажанні обіймати керівну посаду.

Звісно, після поколінь, проведених у рабстві, а до цього — у темряві невігластва, важко було очікувати від людей правильного розуміння концепції освіти. В кожній частині Півдня, під час цього періоду, школи, денні і вечірні, були переповнені людьми всіх станів і віку аж до семидесяти років. Їх прагнення отримати освіту було цілком достойним і викликало захоплення. Але, якимось дивним чином, майже у всіх виникло очікування, що, як тільки вони здобудуть хоч трішки освіти, це певним таємничим чином позбавить їх всіх складностей в житті і, як мінімум, вони зможуть жити без праці руками. Побутувало відчуття, що невелике знання Латини і Грецької зробить їх надлюдьми, майже рівними богам. Я пам"ятаю, що коли я зустрів одного, хто трохи знав про інші мови, то враження було, що це людина, якій заздрили всі навколо.

Природно, що більшість цих людей, які отримували таку фрагментарну освіту, ставали вчителями або проповідниками (прим. Букер використав зворот — teachers or preachers). Хоча серед них було багато здібних, чесних та обдарованих чоловіків та жінок, велика доля розглядала ці дві професії як спосіб легко заробити собі на життя. Багато з тих, хто став вчителями ледве могли написати власне ім"я. Я пам"ятаю, як у нашому кварталі виник такий "вчитель", який шукав школу, де б він міг вчити і при обговоренні виникло питання форми Землі і як він буде навчати цьому дітей. Він пояснив свою позицію наступним чином: він готовий навчати дітей, що Земля плоска або кругла, відповідно до очікувань більшості батьків.

Церковне служіння було професією, яка страждала найбільше — та і зараз страждає, хоча останнім часом відбулось поліпшення — від невігласів, або навіть пройдисвітів, які заявляли, що вони "відчули покликання". В перші роки звільнення майже кожен чорний, який навчався читати отримував "покликання проповідувати" буквально через декілька днів навчання. В моїй рідній Західній Вірджинії цей процес виглядав досить цікаво. Зазвичай "покликання" приходило, коли особа сиділа у церкві. Без жодного попередження цей покликаний (або покликана) падав на підлогу, неначе вражений кулею і лежав там нерухомо і мовчки декілька годин. Після цього чутки про "покликання" особи розходились районом. Якщо людина вирішувала опиратись покликанню, то вона падала, або робила вигляд другий і третій раз. Але врешті решт завжди підкорялась. Оскільки я бажав отримати освіту понад усе, я маю зізнатись, що у юності боявся, що після того, як навчусь читати і писати, теж отримаю подібне "покликання"; але з якоїсь причини моє так і не сталось.

Якщо додати кількість невігласів, які проповідували або несли "вчення" до тих, хто отримали хоч якусь освіту, можна зрозуміти, що кількість служителів була досить велика. Я навіть знав одну церкву, в який налічувалось двісті осіб, і вісімнадцять з них були служителями. Але я хочу ще раз наголосити, наразі ситуація в церквах Півдня значно поліпшилась і я сподіваюсь за два три десятиліття більшість тих, хто не вартий служінню, просто зникне.

Під час всього періоду Реконструкції наша раса очікувала від Федерального Уряду буквально всього, як дитина очікує від матері. Це не було чимось не природнім. Центральний уряд дав їм свободу і весь народ Америки двісті років збагачувався завдяки рабській праці чорних. В дитинстві і пізніше, в юності, я мав стійке відчуття несправедливої жорстокості уряду, який, на самому початку нашої свободи, не спромігся забезпечити якусь форму загальної освіти та краще підготувати цих людей до того як бути громадянами.

Звісно, легко шукати помилки, відмічати, що варто було б зробити і, можливо, враховуючи всі обставини, можна дійти до висновку, що люди, які тоді ухвалювали рішення, ухвалювали їх наскільки якісно, наскільки це було можливо в той час. І все ж, коли я дивлюсь назад, на весь період свободи, я не можу позбавитись відчуття, що було б мудріше виробити певний план дій, який би зробив володіння певним рівнем освіти або власності, або і тим, і іншим, критерієм для здійснення виборчого права, а також передбачили спосіб, за допомогою якого цей критерій мав би чесно і справедливо застосовуватися як до білої, так і до чорної раси.

Хоча в період Реконструкції я був ще зовсім юним, у мене було відчуття, що робляться помилки, і що речі не можуть довго залишатися в тому стані, в якому вони перебували тоді. Я відчував, що політика Реконструкції, наскільки вона стосувалася моєї раси, значною мірою базувалася на фальшивому фундаменті, була штучною і вимушеною. У багатьох випадках мені здавалося, що наївність і неосвіченість моєї раси використовувалося як інструмент для того, щоб допомогти білим чоловікам прийти до влади, і що на Півночі існували люди, які хотіли покарати білих чоловіків Півдня, змусивши чорних зайняти посади над їх головами. Я відчував, що в кінцевому підсумку за це постраждає саме моя раса. Крім того, загальне політичне збудження відволікало увагу від більш насущних питань отримання конкретної професії та накопичення хоч якоїсь власності.

Спокуса піти в політику була настільки сильною, що я і сам, в один момент, майже піддався їй. Але мені вдалось стриматися, бо я відчував, що моя місія — допомагати більш системно, закладати основи через освіту для рук, голови і серця (прим. англійською звучить дуже співзвучно — hand, head, and heart). Я бачив чорних, які потрапляли у парламенти штатів або у виконавчі структури округів, але які, іноді, не вміли читати і писати. І їх моральні якості були такі ж слабкі як і освіта. Не так давно я проходив по одній вуличці і почув перегукування будівельників, які працювали на даху двоповерхового будинку. Там було "Губернатор" і "давай хутко, принеси ще цегли". Я ще декілька раз почув "Швидко, Губернатор!", "Давай, Губернатор!" Моя допитливість змусила мене дізнатись хто ж такий цей "Губернатор" і виявилось, що це був чорношкірий, який певний час займав посаду Лейтенанта-Губернатора штату.

Звісно, не всі кольорові, які обирались або призначались на посади в часи Реконструкції були повними нездарами. Деякі з них, наприклад сенатор Б.К.Брюс, Губернатор Пінчбек та інші були сильними, здібними і корисними на своїх посадах. Також їх ніяк не можна було назвати нечесними "саквояжниками". Я можу назвати екс-губернатора Джорджиї Буллока, як приклад людини високих моральних якостей.

Звичайно, кольорові, в масі своїй без освіти, без ніякого досвіду урядування, робили суттєві помилки, які б робили будь-які люди в подібній ситуації. Багато білих на Півдні впевнились, що якщо чорним дозволити знову мати політичні права, навіть невеликі, всі ці помилки періоду Реконструкції будуть повторюватись. Я не думаю, що це правильно, оскільки чорні зараз набагато сильніші і мудріші ніж тридцять п"ять років тому. І вони вивчили урок, що не можна дозволити собі діяти вороже по відношенню до своїх білих сусідів. Все більше і більше я впевнений, що фінальне рішення щодо політичних прав моєї раси полягає у зміні законодавства у кожному штаті, так, щоб застосування закону про право голосу було абсолютно чесним і однаковим по відношенню до обох рас. Будь-яке інше рішення, як я можу судити з мого щоденного досвіду, не буде підходящим для чорних, справедливим для білих, та прийнятним для решти штатів. І, як і рабство, стане тим гріхом, за яке пізніше доведеться розплачуватись.

Восени 1878 після дворічного викладання в школі Малдена та після того, як я успішно підготував декількох чоловіків та жінок (не рахуючи двох моїх братів) до вступу в Гемптон, я вирішив провести декілька місяців навчаючись у Вашингтоні. Там я провів вісім місяців і отримав багато нових знань та знайомств. В закладі, який я відвідував, не навчали "індустрії" (прим. — тобто не було практичних предметів, таких як шиття чи інженерія) і в мене була можливість порівняти програму з Гемптоном. Як правило, у цих студентів було більше грошей, вони були краще вдягнуті і, іноді, більш здібні. В Гемптоні було залізне правило, що інститут бере на себе відповідальність знайти джерела для компенсації плати за навчання для деяких студентів, але все інше — проживання, книги, одежа — має покриватись самим студентом. Це може бути готівка або еквівалентне відпрацювання. Але в тому закладі, я якому я тоді навчався було враження, що для більшої частини студентів всі ці виплати покривались інститутом. В Гемптоні студент мав постійно докладати зусилля, працювати або опановувати нові навики практичної роботи руками і це мало величезний вплив на формування характеру. Студенти ж в цій школі виглядали менш самостійними. Вони були більш сфокусовані на "здаватись" ніж "бути". Іншими словами, моє враження було, що в них не було міцного, дійсного фундамента, такого який закладався у Гемптоні. Вони знали багато латини і грецької, але набагато менше про реальне життя та складності, які чекають на них вдома. Проживши декілька років у імлі комфортних умов, вони, на відміну від студентів Гемптона, не були налаштовані їхати у бідні райони Півдня та працювати для свого народу. Вони цілком задовольнялись роботою в готелі, або провідником пулманівського вагону на все життя.

В той час, як я навчався у Вашингтоні, місто було переповнене кольоровими, багато з них щойно приїхало з Півдня. Відчуття легкого життя було драйвером великої частки цих новоприбулих. Одні змогли отримати незначні посади в урядових структурах, ще більше — прагнули отримати. Певна кількість чорних — деякі з них дійсно здібні і талановиті — були членами Палати представників в той час, а один — Б.К.Брюс — був в Сенаті. Все це сприяло перетворенню Вашингтону на дуже привабливе, для кольорових, місце. Також вони знали, що в окрузі Колумбія вони завжди могли розраховувати на захист закону. А школи для чорних тут були найкращі в країні. Я з надзвичайною цікавістю спостерігав за життям мого народу в той час. Я зробив висновок, що, хоч частина з них належала до класу свідомих громадян, було дещо легковісне в житті інших, що дуже мене стурбувало. Я бачив молодь, яка заробляла, в найкращому випадку чотири долари на тиждень, але яка витрачала два долари на те, щоб у вихідний проїхатись у екіпажі по Пенсильванія Авеню, і лише для того, щоб спробувати продемонструвати світу неначе вони мають тисячі доларів. Я бачив молодиків, які отримували від уряду сімдесят п"ять, або навіть сто доларів щомісяця, і все одно кожен місяць влазили у борги. Я бачив людей, які декілька місяців тому були членами Конгресу а зараз — не мали роботи і жебракували. І схоже, що більшість в усьому покладались на уряд. Вони не хотіли боротися за місце у житті, вони радше прагнули, щоб уряд забезпечив їм це місце. Як часто я бажав, щоб якимсь дивовижним чином я міг перемістити всіх цих людей у невеликі селища та вкорінити їх у землю, на міцну і завжди надійну основу Матері Природи, туди де всі успішні нації починали свій шлях. Шлях, який може на початку здаватись занадто повільним і важким, але єдиним реально можливим.

В Вашингтоні я бачив дівчат, матері яких заробляли на життя пранням. Матері навчали цих дівчат прати, часто через примус. Пізніше, дівчата поступали у школу і вчились там шість або сім років. Після закінчення школи, вони бажали дорожчих суконь, кращих капелюшків і взуття. Іншими словами їх запити зросли, а здатність на них заробляти — ні. І, як результат, дівчата часто обирали легкий і аморальний шлях (використовується ідіома went to the bad). Я часто думав, що більш мудро було б не лише вчити їх розум — і я тут цілком схвалюю математику або мови, або будь яку іншу дисципліну, яка тренує розум — але в той же час навчити їх найкращим методам прання або схожих професій.