не те, щоб гостро-актуально, але... людина пише:
- «вчора допомагала чоловікові набирати статтю про історію УПА на Хмельниччині. Про сміливу патріотичну молодь. З сучасною не порівняти. Чи лише я таких знаю: хіхі, хаха, тупий реп у навушниках. Говорять:я не бЕндерівець,просто українець. Думаю-я ж не в Донецьку.»...
то відповів:
- „добре. по суті: «Сміливу патріотичну молодь — з сучасною не порівняти...» — кажете...
Вона смілива не сама виросла.
Її плекали: родина — трудяща та традиційна; школа — класична та адекватна; громада — згуртована та жорстка; церква (як необхідний, а не додатковий, елемент, основа етики); і, головне — потужна просвітницька робота тієї ж старої «Просвіти»; кому пощастило — Пласт.
Це про «ту» молодь.
Про «цю» розповідати?
Формальна родина: батьки або на роботі або дивляться телевізор; формальна школа: з непідйомним навантаженням неузгоджених знань ні про що реальне; громади нема, від слів «ніде» та «взагалі»; церква то таке... розвага для стареньких; просвітницька робота ... приде до школи ветеран, пробелькоче те, що вичитав в книзі Жукова «Воспоминания и размьішления»... Пласт? 2000 пластунів на ВСЮ Україну, егеж?
Це вони винуваті? Ті, кого «не порівняти» зі «сміливою патріотичною молоддю» УПА? (ідеалізовано-романтизованої до нестями. будь-яка партизанка — це завжди жорстокість примусу, кров і бруд). Не в тему — але сучасна «Просвіта» — жалюгідне збіговисько старих косних маразматиків й ентузіастів романтичного минулого та плачу за нездійсненим.
Попереднє покоління відрізняється (саме те, що по-приколу обрало Зєлю) тільки тим, що не було соцмереж, а була піонерська організація — пустий фантом, і комсомол — школа підлого кар`єризму.
Хто винуватий? Точно не молодь. Це ми їх кинули напризволяще. Як свого часу кинули нас...
але нас це не виправдовує.“
dixi
таки P.S. з коменту на комент у фейсбуці:
„в наших дітей принаймні було (і є) родинне виховання, «додаткові» можливості — там, музичні школи, різноманітні студії, родинні розмови про справи не тільки родинні, а й суспільні, про історію, культуру, — не люблю цього слова, воно майже опошлене загальновживанням всує, але — духовність, відповідальність тощо.
не думаю, що це було в сім*ях глядачів сватів, кварталів, битв екстрасенсів і прочих «міняю жінку».
издьіхающее радянське суспільство — згадайте, це велика тема другої половини 80-х — чіплялося за дітей як за останню надію, всі ці дитячі клуби в оздоблених власноруч підвалах, всі ці «рєбячьи комісари», суспільний запит на дорослих ентузіастів, які б виховували дітей в реаліях тодішнього життя тощо... в росії путлерюгенд — масовий. в нас — тільки 2000 (чи 5000, суті не міняє) на всю Вкраїну отого Пласту — як на мене — дуже архаїчної, надмірно християнізованої, дитячої організації. звідки рости молоді? тільки з екранчиків та з навушників...“
P.P.S. ну і страшненька вишенька на цей спонтанний тортик:
Протягом найближчих 10 років ми матимемо на сході за кордоном десятки мільйонів молоді від 20 до 40 літ вихованих путлерюгендом. Відповідно — мотивованих. Це повтор того, що було в 41. Да, „сибірські полки“, да, заградотряди й штрафбати, да, сотні тисяч чорнопіджачників кинутих на убой в Україні... так. але й (міфічні) герої-панфіловці та реальні Олександри Маторосови й Зої Космодемьянські, це були десятки мільйонів вчоряшніх піонерів й актуальних комсомольців. „За родину за Сталина!»... в росії воно вже є. воно калічить назавжди. «дедьі воевали» и вперёд.
проти наших 5000 пластунів і кількох — може, сотень тисяч свідомої української мотивованої молоді.
Це не про те, що треба робити атомну боНбу: це про те, що не в соцмережах перемивати косточки зелюкам та погардливо сперечатися, «мародер» був Порошенко, чи тільки «барига», і хто кращий був би президент — саакашвілі чи бубенчик, а йти й щось робити з вихованням юних. бо сімейного — мало...
Як це робити — я не знаю; тобто фахово не знаю. А робити теба.
Це головне, було вчора, буде завтра і аж кричить — сьогодні. А не кісточки президента чи ціна на газ.
