Зранку, коли думки ще перекластеровуються між зникаючими картинками стрімко такого що йде в забуття сну та першими кластерами дня — виникають блоки цільних висновків – денний клопіт потім їх замулює й відправляє слідом за уривками сну. Та вони з ґатунку простих тверджень, які можуть мати сенс – або не мати сенсу, байдуже – бо це лише констатація, як ми втрапили в цю халепу – і оргвисновки тягнуть за собов не підйомні прожекти – хоча колись-бо їх зреалізує суспільство й держава, тільки не на раз-два
Пропаганда це вторинне: адже ніхто силоміць не примушував дивитись усіх цих сватів та (це офігеннно! Навіщо? – «Вечньій зов» та «Тіні щезають опівдень»!!) — це окрема безнадійна тема, вбивче засилля російських серіалів…
Первинні, на мою скромну вранішню думку – відсутність двох базових речей, що формують з людини суспільну істоту (бо як істоти біологічні люди якось збуватися вхитряються ).
Ще раз: це банально і лежить на поверхні. А саме:
1. Освіта. Bідсутність системної середньої освіти. Навіть отой, що тримає наразі булаву – не розрізняє Словаччину та Словенію. Це шкільна географія. А є ще установча для світогляду шкільна історія – половинчаста, непатріотична, багато в чому досі москвоцентрична. Ще більш важливий шкільний предмет: Література. Математики нема – є ворох різноманітних «знань», які не є системою. А! відсутність гідного навчання образотворчого мистецтва та… уроків труду. Колись-то це називалося «ручний труд» — і вчили там не майструвати табуретки, а володіти інструментом і руками – як й малювання. Це предмети, які сприяють розвитку тих частин мозку, історичний розвиток яких створив з обізяни, що стала на задні лапи – хомо хабіліс – людину вмілу – людиною сапієнс ця істота ставала вже після цього. Тобто, під химерним «сапієнс» нестало необхідного «хабіліс» як основи, і тоді основою стає «рептильний мозок» — наявність якого впевнено продемонстровано 73% українських обивателів, що дочовгали до виборчих дільниць в кількості аж 13,5 млн екз.
2. Царина. Як не потрібна шкільна математика, література і географія – так і будь-який комплекс знань і навіть навичок є обузою, якщо немає царини для його застосування. Широкої царини – реальної – як Американська Мрія, або химерної – як Комунізм, або, принаймні усвідомлення активної та дієвої власної відповідальності за розбудову власної Держави. Польща. Ізраїль. Японія. Четвертою має бути Україна… — ніт. Без такої, як в дитячій російській мові є для цього чудове слівце: «всехней» — «всіхньої» — не колгоспної, а такої, що кожен – як поляк про Польщу (думаю, й литовець про Литву, фін про Суомі), як ізраїльтянин (німецького, українського, іспанського, африканського тощо походження) про Ізраїль, як японець – про Японію – українець (слобожанського чи галичанського, таврійського чи російського тощо походження) про Свою «всіхню» — Україну – тут зась. Тут навіть рідне село не те щоби геть своє… з відсутности цього люди зазвичай в нас або спиваються, або залишаються цілком добропорядними біологічними істотами з соціальною складовою, розвиненою не вище рівня сім`ї та дорогезної комуналки й мизерної пенсії… оце з давніх давен і називається: без царя в голові.
